Розділ 21

    Любомир сів в авто, наказавши Макарові рушати. Зовні, наче спокійний, але насправді усього хитало. Думала, така поведінка їй зійде з рук. Забула для чого вона тут. Розслабилась. – гнівним потоком несло думки. Надав їй прихисток не для того, аби гуляла та губила своє життя в алкоголі, а для того, щоб вирвати зі злиднів. Можливо, переборщив, але тільки так чогось навчить її. 

– Приглянь за нею. Щоб не накоїла дурниць. – втім, останнього уголос не сказав.

– То може передумаєш? Ну, хто з нас не робив помилок?! Переборщила мала трішки з алкоголем, то й що. Надто ти вже до неї вимогливий. 

– Я зробив так, як вважаю за потрібне. Тут їй не курорт і не парк розваг. Нехай працює над собою.

Якби ж причина була лише в цьому, Макар здогадувався, що в того лежить на душі, але він не лізтиме у її гущавину. Вже сумнівався, чи взагалі комусь вдасться пробратись крізь неї.

Пройшло сім днів, як Мар’яна тимчасово оселилась в Соломії. Помешкання було не з дорогих, проте чисте та доволі затишне. Вона не мала наміру залишатись в подруги надовго і тому розпочала пошуки власного житла, яке було б розташоване ближче до роботи та університету. Намагалась не думати про Любомира і його рішення. Він їй нічого не обіцяв, аби зараз сердитись чи ображатись. Справедливо, хоча й дещо жорстоко. На жаль навіть зараз його рішення не змінило її почуттів. Тепер ще дужче сумувала за часом, який проводили удвох. За тихими розмовами. За спільним мовчанням. За тишею в якій було комфортно не тільки їй.

– Я повинна тобі дещо розповісти. – звернулась до подруги Соломія, переминаючись з ноги на ногу.

– Ти мене проганяєш, бо я забула помити посуд? 

– Та ні. Нікуди я тебе не проганяю. А посуд мити сьогодні моя черга. Тут інше.

– Що тоді? Кажи, я вже до всього готова.

– У мене сьогодні з Макаром побачення. – протараторила, аби швидше звільнитись від правди.

– Фух, а то я вже навигадувала собі. Соломійко, це гарна новина. Макар хороша людина. 

– То ти не сердишся на мене?

– Та, чому я повинна сердитись? Наша ситуація з Любомиром жодним чином не стосується вас. Я навіть впевнена, що він намагався відмовити Мира від наміру мене виселити.

– Так і було, але твій Мир непробивний.

– Моїм, він, мабуть, ніколи вже не буде. Як і те, що залишиться непробивним до кінця життя. Так, годі про мене. Краще зізнайся, коли ви з Макаром встигли знайти спільну мову?

– В перший же день. Він відвіз мене додому, я запросила його на чашку кави, ну знаєш, все, як у фільмах.

– Зазвичай у фільмах, все відбувається в перший же вечір, якщо ти розумієш про що я.

– Нічого не було. Макар виявився джентльменом і не скористався моїм становищем. Але мене насторожує інше. Розумієш, він ще жодного разу не запросив мене до себе, це здається якось дивним. Може він щось приховує.

– Припини. Це Любомир зітканий зі секретів, а Макар чистий, як аркуш. Думаю, це через батька, здається, він в нього хворіє, тому не накручуй себе.

Мар’яна, аби не сумувати увесь вечір, вирушила на прогулянку вечірнім містом. Зріднилась з ним до останнього подиху. Воно, мов нова сукня, підходило їй. Не тисло, і не було завеликим. Примірявши його на себе, почувалась довершеною. Ідеальне. Без браку. 

Дівчина зайшла до кав’ярні. Сьогодні зробила виключення і замовила собі замість вечері чашку капучино та шоколадне тістечко. Любомир би не схвалив такий вибір, але яка тепер різниця, що він думає. Чомусь щойно відчула злість стосовно його вчинку, та найбільше дратувалась через власну безпорадність. Потреба кохати й бути коханою нікуди не ділась, а тільки з кожним днем зростала в ній. Лише поруч Мира почувалась в цілковитій безпеці, захищеною ним, наче й не жила до цього. Виходить, сама переродилась, але, як допомогти йому не знала.

Після такої собі вечері Мар’яна забігла до книжкової крамниці, що трапився їй по дорозі додому. Не знала чи матиме час на читання обраної книги, адже вже за тиждень розпочинається навчання, втім любов до друкованих книг нікуди не зникла. Тепер їй не потрібно було ховатись від батька, що насміхався з її жаги до навчання, а вільно купувати те, що хотілось. Вибір свій зупинила на жіночому романі однієї невідомої авторки, втім, назва її книги “Заборони мені кохати” влучила прямісінько у серце. Мир також заборонив закохуватись в нього, погрожуючи, що всьому відразу прийде кінець. Вочевидь – кінець прийшов швидше, ніж могли подумати. Мар’яна покрутила книгу в руках і знову зупинилась на її назві. Цікаво, чи можливо змусити людину заборонити почувати щось до іншої. Кохання – річ непідвладна контролю, це Мар’яна відчула на власній шкірі. Вона заплатила за книжку і нарешті попрямувала до будинку. Дівчина почекала коли засвітиться зелене світло і тоді почала переходити дорогу, проте, зовсім неочікувано звідкись вилетів чорний позашляховик, що насувався прямо на неї. Мар’яна дивом встигла відскочити у бік і залишитись живою. Поки оговтувалась, водій зник з місця злочину. Було дивне відчуття, наче раніше бачила й авто і водія. Дійшовши до під’їзду, Мар’яну осяяло. То був той самий таксист, що тиждень тому повіз її у інший бік клубу. 

– Мар’янко, що з тобою? Ти тремтиш уся. 

Мар’яна підняла голову і побачила перед собою Соломію з Макаром, що повертались з побачення.

– Що трапилось? – голос Макара вивів її зі ступору.

– Мене ледь не збило авто. – промовила на одному подиху. Вона схопилась за його руку і шепотом, заглядаючи в очі, сказала. – Я впевнена, що то була не випадковість.

Соломія та Макар переглянулись між собою, після чого відвели Мар’яну до помешкання, де вона розповіла їм усі деталі.

***

– Пробий усю інформацію. Хто, звідки, для чого.

Мир ходив кабінетом в пошуку відповідей. Кому здалось нападати на безневинне мишеня? Як тільки-но Макар розповів йому, що трапилось з Мар’яною, його відразу наздогнали всі демони світу. Дерли на шмаття серце та душу, пробуджуючи в ньому жагу захистити цінне. Страх, який приховував від усіх, і навіть від самого себе – гнилою отрутою виповз назовні. Ненавидів те відчуття, бо той знищував. Розʼїдав.