Розділ 20

    Смартфон Мар’яни розривався від чергового Дем’янового дзвінка. Коли поглянула, хто телефонує, спохмурніла й відставила телефон якнайдалі. Скаже, що була в душі й не чула. З кожним побаченням розуміла, що Дем’ян не її людина. Наче все при ньому, а не чіпає. Надто вже заплутані струни душі виявились у неї. Розплутати, які не кожному дано. Прийняла рішення розірвати з цим чоловіком стосунки, але поки не могла знайти слушної миті, аби йому про це сказати.

Для сьогоднішнього вечора обрала приталену строгу чорну сукню на бретелі та на підборах – босоніжки. Залишилось визначитись із зачіскою. Вагалась між розплетеним і зібраним у хвіст або ж гульку волоссям. Щоразу танула від дотику, яким Любомир бувало вкривав її м’які, пшеничні пасма. Зазвичай стягував шпильку і, мов зачарований стежив за волоссям, яке розліталось по плечах і спині, здіймаючи запах суміші трав. Дотепер залишався байдужим, з мінімальним проявом ніжності. Замкнувся так і не розкрившись. Все рідше навідувався у гості, не бажаючи створювати зайвих проблем. 

Мар’яна сіла в таксі, що повинно було відвезти її до клубу. Витягнувши з клатча люстерко, провела долонею по своєму довгому волоссі. З цією зачіскою почувалась вільнішою, не обмеженою в діях й поглядах, привабливою, життєрадісною, ніж була до цього. Докладаючи сил, витягувала з виритої батьком ями – віру в себе. Той протягом дитинства намагався вбити і якомога глибше закопати її впевненість, і, якби не поява Любомира, йому б це вдалось.

Мар’яна написала Соломії, що буде за десять хвилин, подруга у відповідь написала, що вже зайняла для них столик і з нетерпінням чекає на неї. Якоїсь миті Мар’яна помітила, що водій таксі звернув не в той бік, на запитання, куди він їде, отримала тверде мовчання. 

– Ви можете пояснити куди мене везете. – запанікувала, коли той замкнув двері, а потім увімкнув гучну музику. Вона схопилась за мобільний телефон і нервово почала в списку контактів шукати ім’я Любомира та Макара. Водій, наче глухий і сліпий продовжував їхати невідомою Мар’яні дорогою, ігноруючи усі її запитання. 

– Мар’яно, що трапилось? – прозвучав в телефонній слухавці стурбований голос Любомира, адже раніше вона ніколи не телефонувала йому.

Мар’яна не встигла відповісти, як таксі виїхало у бік потрібного їй клубу. Присутність людей, що стояли біля входу заспокоїли її. Таксист, наче й не було нічого озвучив суму, яку дівчина повинна заплатити за послугу.

– Вже нічого. Вибач, що потурбувала. 

Заспокоїлась лише після випитого першого коктейлю, чого раніше не дозволяла собі. Вислухавши розповідь подруги Соломія запевнила її, що то був якийсь дурний жарт, мовляв, дурників в столиці вистачає. Можливо, чоловік об'їжджав корок чи заблукав, бо був новеньким, втім замкнені двері та його мовчання все ж насторожували Мар’яну. Соломія, аби відвернути увагу подруги від неприємного інциденту, потягнула її на танцмайданчик. Клубна атмосфера справді змогла повпливати на покращення настрою, та й узагалі дівчатам не довелось довго сумувати, бо незабаром до їхньої компанії приєдналось двоє симпатичних хлопців. Спільні танці, випивка переросли у сміх і повне релаксування. Доки Соломія вела душевні бесіди з одним з хлопців, Мар’яна  продовжувала танцювати. Вона не зважала на дещо сміливіші обійми з боку іншого кавалера, бо енний випитий коктейль добряче впливав на розкутість. Проте, на моменті, коли той грубо заповз їй під сукню, Мар’яна отямилась. Сказала, що йде до вбиральні, сподіваючись, що холодна вода приведе її до тями. Вона озирнулась назад, аби переконатись, що із Соломією все гаразд, як несподівано відчула, що хтось високий перегородив їй вихід. Від запаху різкого парфуму паралізувало не тільки ноги, але й усе тіло. 

– Розважаєшся?! – прозвучало не як питання, а як констатація факту.

– Любомир. – промовила, заїкаючись. – Ти, що стежиш за мною?

– Мені це не потрібно. Ти доросла, самостійна людина, щоб стежити за тобою. Я тут у справах.

Мар’яна зиркнула у бік Vip-столика за яким помітила Макара та трійко незнайомих їй чоловіків. Усі четверо між собою щось жваво обговорювали, тицяючи пальцями в розкидані папери. Вони з Миром стояли одне від одного так близько, що Мар’яна відчула, як втрачає свідомість.

– Тихо. – спіймав за талію й притиснув до себе. – А казала, що не п’єш.

– Це не через випивку. – але затуманений погляд блакитних очей стверджував протилежне.

– Тоді через що не тримаєшся на ногах?

Мар’яна поглянула на Мира, ледь контролюючи почуття. Через тебе! Чорний одяг, вибрита щетина, спокійний, самовпевнений погляд і запаморочливий аромат зводили з розуму. Вона зачаровувалась його твердими поглядами на життя, його переконаннями, принципами та цінностями, яких вперто дотримувався. Упиратись умові ставало дедалі важче. Чоловік не цукерка, яку можна замінити будь-якою іншою на смак. Була спроба, не підійшло, десерт виявився надто солодкуватим. Марила забороною, марила ним, мов алергенним продуктом інгредієнт якого міг призвести до трагічних наслідків. Вже майже готова була зізнатись у почуттях, бо ж дія алкоголю грала проти неї.

– Не скажи зайвого, інакше усьому кінець. – пронеслось шепотом над головою.

Не скаже. Бо не готова втратити. Бо краще на відстані, ніж узагалі не бачити.

– Давай-но, бери сумочку і ходімо, відвезу тебе додому.

– А як же Соломія? Я без неї нікуди не піду. – позадкувала до столика.

– Гаразд, ходімо заберемо твою Соломію.

– Я сама впораюсь, мені не потрібен наглядач.

Любомир звів очі догори.

– Забув, як з тобою буває складно?

– Чого, це? – насупилась під дією коктейлів.

– Бо ти не слухаєшся. Перечиш, ось, як щойно.

– Чи не ти вчив мене самостійності? Чи не ти прищеплював мені відчуття свободи?

– Так і знав, що моя наука мені ж вилізе боком.

Заручившись допомогою Макара дівчат вдалось випхати з клубу. Макар відправився відвезти Соломію до її помешкання, Любомир же взяв на себе відповідальність за Мар’яну, яка на той момент добряче розійшлась.