Розділ 24. Край раніше часу

Ніна відкрила коробку з вечерею ще до шостої. Даніель побачив на підвіконні нову накладну: сто шістнадцять порцій і сто двадцять літрів води, прийняті о 17:25. Машина районного резерву привезла їх за запитом Павела. Водій на прощання попросив не писати його прізвище як дату наступного підвозу. Ніна вписала тільки те, що вже стояло на підлозі.
Із решти після обіду всім би не вистачило. Тепер двадцять дев’ять могли поїсти перед тим, як семеро вийдуть. Даніель доїв на стільці. Година покою після сухої проби закінчилася; у меню було дев’яносто п’ять. Софія теж просиділа від п’ятої до шостої без обходів та навичок; сама повідомила, що її сімдесят відновилися до ста. За вікном Бен затягував ремінь навколо двох матів, а Леон ставив крісло так, щоб Міка не мусив обходити чужу торбу.
Міло прийшов останнім. Ліва долоня лежала поверх правого рукава. Емма попросила його показати пов’язку й дочекалася відповіді на два свої питання. Він запитав, чи можна лишити вдома змінне взуття.
— Якщо це взуття, у якому тобі не боляче йти, бери. Якщо цегла для певності — лишай, — сказала вона.
Він розв’язав торбу й вийняв маленьку дерев’яну коробку. Хотів повернути її Бенові як корисну річ на дорогу. Бен подивився на порожнє дно.
— Корисніше буде, якщо лишиш її тут.
Міло залишив коробку під своїм матом. Забрав взуття.
Вийшли о 18:10: Даніель, Емма, Леон, Бен, Софія, Міка й Міло. Павел отримав вечірній контрольний виклик першої постової рації; номер і відповідь Тео були записані до виходу. Другу взяла Софія для домашнього кінця переходу. Її видачу теж підтвердили.
Ніна назвала двадцять двох, які лишаються зараз. Тесса стояла біля Арона; Рут глянула на сина у кріслі й попросила його не соромитися сісти ще раз, якщо доведеться пересісти. Міка відповів, що цілу ногу бере теж. Рут усміхнулась, потім повернулася до Емми й попросила назвати наступний час зв’язку.
Даніель не став казати, що всі повернуться до ночі. На листі були і повернення, і зупинка. Павел тримав копію.
До вагової йшли повільніше, ніж на сухій пробі. Леон показував кожний поворот, а Бен зупиняв крісло перед дрібним щебенем, через який удень баласт пройшов без людської потреби змінити положення ноги. Емма йшла біля Міки; Міло не спішив її випереджати. Даніель ніс стрижень і журнал.
О 18:35 зупинилися на цілій плиті перед коротким настилом. Софія перевірила видимий край. Назвала значення свого заряду й напрям градієнта. Лінія лежала там, де вдень; вони мали свіже спостереження. З поста ще не дали дозволу на мостову ділянку. Даніель повторив: дійти до вагової, зв’язатися, тоді вирішити.
Бен поставив лебідку на той самий оглянутий сталевий стояк. Джерело тяги й звичайний стоп лишилися справними. Три дошки спиралися на тверді краї, боковий важіль міг піти вбік на останніх сантиметрах. Не треба було підняти людину магією: треба було допомогти короткому рухові вже підтриманого настилу.
Леон пройшов першим без вантажу. Перевірив двері будки й повернувся до внутрішньої плити. Поставив на ній торбу з десятьма закритими порціями та чотирилітровою пляшкою. Бен передав йому три зібрані власні ковдри й два пацієнтські мати, тоді повернувся до ручки. Більша каністра й запасні дошки лишалися біля початку, поки їм не знадобиться другий хід.
Даніель викликав Огляд. П’ять забрало відразу. Видимий напрям бокового важеля збігався з денним; величину перевіряв Беновий прилад. Даніель зробив два нові секундні контакти стрижнем, донор і важіль були в трьох метрах один від одного, він сам — між ними на цілому боці. Зчеплення коштувало ще двадцять. Залишилося сімдесят.
Бен повертав ручку. Емма повела крісло по дошках; Міка дивився на Леона попереду. Той не тягнув його за руку, тільки показував цілі ділянки настилу. Крісло дісталося плити на п’ятій секунді, Леон поставив гальмо. Міло пройшов слідом. Даніель ступив на ту саму цілу плиту, тримаючи стрижень праворуч. Бен уже готував звичайний стоп.
У рації Софії почулося чуже повідомлення. Сусідній службовий майданчик вмикав місцевий захист. Вона перепитала годину. Даніель не встиг почути відповіді до кінця: біля нижнього краю настилу зіскочив дрібний камінь.
Важіль змінив напрям. Стрілка на Беновому приладі пройшла попереднє положення й наблизилася до дев’яти десятих. За спиною Емми Міка підняв голову; крісло стояло на гальмі, поза дошками. Даніель побачив, як край старого стояка повертається разом із ґрунтом. Більше натягнути означало тримати вже не той рух.
— Припиняю. Від ручки відійди!
Він обірвав Зчеплення до одиниці. Погасив мітки. Бен відпустив лебідку, відступив на домашню плиту. Стоп не зміг увійти: його гніздо змістилося з боковим краєм. Дошки перекосило, ближній кінець упав у канаву. Даніель стояв по той бік, на цілому місці з чотирма людьми. Ліва пов’язка була сухою. Руки не тремтіли.
Міло відступив до цегляної стіни. Бен лишився поряд із Софією на початковому березі. Між ними й Даніелем тепер було більше, ніж проста відстань пари: нижньої опори, на яку вони щойно покладалися, вже не було в тому самому положенні.
Леон запитав, чи зможе Даніель перехопити дошку за другий край. Він подивився вниз. Інший край стояв у воді, нижче плити; до нього не діставав стрижнем із цілого місця. Щоб поставити нову мітку, довелося б лізти туди, де ще рухався камінь.
— Зараз ні, — сказав він. — Можемо не тримати стару опору. Нової тут немає.
Заряд сімдесят був достатнім для сильнішої короткої спроби. Не було достатньо підлоги, на якій він міг би нею скористатися. Даніель відсунув стрижень від краю.
Софія назвала новий напрям після власного другого виміру. Зміна прийшла раніше за вечірній імпульс і за їхнє очікуване мостове вікно. Бен показав на прилад, який лишився на домашньому боці, й повторив останнє побачене число. Даніель записав час 18:48.
— Переходимо до будки, — сказала Емма.
Міка тримав руки на підлокітниках. Запитав, чи їх уже шукають із того боку. Емма відповіла, що зараз ще передають місце; люди вдома не повинні вгадувати його за останньою ниткою на карті. Він глянув на Даніеля.
— Я сказав, що хочу поїхати. Не казав, що хочу, щоб мама тут ходила.
— Їй передамо, де ти і хто поряд. Її не посилаємо сюди.
— Вона сама може.
Даніель подивився на рацію Софії через щілину. Попросив Бена віддати Ніні точне місце й одразу назвати непридатність короткого шляху для повернення. Рут мала почути це до того, як чужа тривога запропонує їй знайти сина самій.
Бен почекав, поки Павел підтвердить. Софія лишалася на домашній плиті, не підходила до канави тільки заради тихішої відповіді. У їхній групі тепер були два кінці, кожний із власним цілим виходом. Даніель зазначив це на аркуші й попросив не стирати домашній, якщо вони знайдуть дорогу з будки.
Міло дивився на Емму. Права рука стискала край торби; ліва лежала поверх неї, бережно. Він сказав, що може віддати торбу Леону й пройти без неї до поста. Спершу назвав це питанням, потім повторив як пропозицію.
Емма повернулася до нього.
— Твої руки не визначають, де тут є дорога. Ти зараз можеш сісти й зберегти сили до перевіреного руху.
— Ми всі через мене й Міку тепер повільніші.
— Ми вибрали цей шлях для тебе й Міки. Він змінився під уже перевіреною дошкою. Повільніше не означає винні.
Даніель почув у останньому слові власну розмову з Марком. Він попросив Міло лишити торбу при собі й назвав, що ще мають зробити вони, троє здоровіших: перевірити будку, зберегти повідомлення, підготувати обхід.
Леон прийняв список без жарту. Даніель попросив, коли дійдуть до вагової, лишити обом пацієнтам саме ті місця, які погодили вдень, не затиснути їх матами решти. Вхід у будку ще треба було завершити.
Леон глянув у бік мосту. Короткий прохід попереду ще здавався цілим. З ним можна було виграти час, не чекати біля канави. Він запитав, чи хоча б подивитися.
Емма стала між кріслом і тим напрямом.
— Двоє не йдуть на вашу наступну невідому ділянку. Ми вже витратили місце повернення. Зараз маємо двері, підлогу й воду. Там маємо вигляд дороги.
Міка попросив спершу підсунути ногу на опорі. Його голос зупинив суперечку швидше за ще одну схему. Даніель допоміг Леону прибрати торбу з-під колеса, правою взяв тільки легкий ремінь. Крісло покотили до вагової звичайною цілою смугою. Відстань була короткою, але Міло ішов уже повільніше. Емма попросила сісти, коли дійшли до дверей.
У будці було так само порожньо, як удень. Леон ще раз перевірив бічний вихід, засувку й доступну ділянку службового проходу. Даніель не відмітив увесь довгий обхід тільки тому, що перші двері відчинялися. Установили мати двох пацієнтів, крісло лишили біля вільного проходу. Бенову ковдру Леон поклав на лавку для Емми; свої Даніель і кур’єр розгорнули на цілій сухій підлозі. П’ять людей мали місце перечекати одну ніч, не житло, в яке переселили всіх.
Павел прийняв виклик о сьомій. Даніель назвав кожного із п’ятьох у ваговій, місце двох на домашньому боці, стан крісла й виходу. Попросив не посилати за ними нову групу через ту саму канаву. Бен і Софія повернуться до депо звичайним початковим шляхом. Ніна матиме двадцять чотирьох удома, п’ятьох окремо.
Міка взяв мікрофон після Емминого питання. Попросив сказати матері, що він сидить у будці й що вона не має виходити шукати його за тканинними мітками. Міло передав Аді, що коробку таки лишив удома. Ада відповіла через станцію. Він усміхнувся на її коротке «бачу», потім поклав праву руку на коліно.
Даніель попросив Бена, якщо можна, передати більшу каністру й дві запасні дошки через непошкоджену високу частину огорожі біля будки. Між цілими плитами там лишалася вузька відкрита щілина, без проходу для крісла. Леон міг дістати каністру з їхнього боку, не ступаючи на край канави. Бен спершу перевірив місце, поклав дошки на цеглу, потім пересунув вантаж звичайним способом. Даніель не відновлював зв’язку.
Тепер у п’ятьох були десять порцій, дванадцять літрів води, дві запасні дошки й малий перев’язувальний пакет. Решта спільного запасу лишалася в депо. Перша рація була з ними, друга поверталася із Софією. Зарядник першої Ніна тримала вдома; у будці не було робочої розетки. Даніель перевірив індикатор і домовився про короткі сеанси, щоб не тримати передачу всю ніч.
— А світло? — спитав Міло.
Леон поставив ліхтар на підвіконня, закрив шторкою зовнішній бік. Міло глянув на квадрат на стіні.
— Майже номер із вікном.
— Без обслуговування, — сказала Емма. — Крісло назад здаємо цілим.
Вона перевірила обох, витратила звичайні серветки й рукавички з малого пакета. Даніель вийшов до внутрішнього порога, щоб у них було менше очей на пов’язках. Звідти чув, як Міка просить не робити вигляд, що зовсім не страшно. Емма відповіла, що йому не треба робити вигляд. Треба говорити, якщо зміниться біль або він не зможе сидіти.
Софія знову озвалася із домашньої площадки. Після третього запуску Межі вона не підтверджувала повернення колишнього краю. У депо повернулися з Беном до восьмої. Ніна повторила всі п’ять імен; її голос був рівним тільки до Мікиного. Тоді вона попросила його ще раз сказати матері пару слів. Даніель передав кнопку.
Через станцію вийшла Рут. Даніель передав рацію синові й відійшов на крок, щоб той міг говорити, не дивлячись на його журнал. Міка назвав кімнату, крісло, Емму поруч. Рут запитала, чи він уже сидів довго. Він сказав, що тепер лежатиме на власному маті. Даніель чув паузу після цієї відповіді.
— Не дозволяй їм везти, якщо нога знову заболить, — сказала вона.
— Я скажу. Тут уже зупинилися.
Вони повторили ранковий час. Коли віддав апарат, його пальці розтиснулися.
Павел повідомив, що Марк був на вечірньому сеансі з Люсі вдома, обидва підтверджені. Даніель не викликав механіка замість його родинної розмови. Для нічного порятунку треба було не сказати «повернись до нас», а спершу дізнатися, яку саме роботу можна попросити вранці. За денним оглядом у них була одна туга напрямна, місцева заслонка й невідомий ще шматок довгого обходу. Він назвав це Бенові.
Леон розклав нічний лист, показав Еммі. Вона бере перші хвилини біля пацієнтів; кур’єр згодом чергує біля бічних дверей, тоді вона змінить його. Даніелеві лишали довгий тихий сон, бо вранці можуть знадобитися навички. У них не було четвертого здорового чергового, який дав би кожному ідеальну ніч. Емма попросила після ранкового повернення не записувати її відразу ще на один довгий рейс.
— Я покажу тобі свій стан сама, — сказала вона. — Не зроби з нічної варти підпис на завтра.
Даніель відмітив це перед часом клініки. Його власна добра ніч теж буде роботою двох інших. Він запитав, коли її можна змінити звичайним чергуванням удома, якщо повернуться вчасно. Емма назвала Аду та Ніну, яких попередить сама.
Леон прикріпив список до стіни над лавкою. Міло міг бачити ранковий час, не підводячи голову на кожний шурхіт рації. Даніель поклав власну папку в сухий внутрішній куток, звірив бічний засув.
Вони не їли вдруге за сам факт зупинки. Чотири літри тримали ближче до пацієнтів, каністру — у кутку з дошками. Леон підписав наступний ранковий сеанс на звороті денного листа. Північні двері мали відчинятися зсередини; він перевірив їх востаннє перед тим, як сісти. Обхід доведеться проходити удвох, шукати місце, де зможе пройти крісло, й спершу зв’язатися з домашньою групою.
Даніель дивився на темну смугу за шибкою. Він не повторив давньої помилки: не довів зв’язок до розриву, не вимагав від класу ще трохи. І все одно п’ятеро були відрізані. На аркуші «зупинити вчасно» мало одну риску. Тут воно мало двері, два пацієнтські мати й людей, яких треба повернути.
О 20:55 Софія повідомила останній вимір біля деповських дверей. Сама назвала свій покій від 19:50 до 20:50: поки інші чергували, вона сиділа без обходів і навичок, відновила тридцять. Новий запуск Межі залишив їй сімдесят; його поле стосувалося видимого краю біля депо, не віддаленої канави. До звичайного імпульсу лишалися хвилини. Даніель закрив віконну шторку, перевірив, що біля бічного виходу не стоїть торба. Павел підтвердив ранковий клінічний виклик о сьомій. Емма сіла поруч із Мікою, попросила Леона звірити варту, а Даніеля — віднести папку від його мата.
О дев’ятій під цеглою пройшла дрібна вібрація. Ліхтар стояв на місці, двері не повело. Вони залишилися всередині. Тепер треба було знайти інший шлях.