Розділ 15. Синя ручка

О сьомій Павел читав прізвище вдруге. Даніель сидів біля нього зі свіжою карткою огляду руки. Після ночі заряд був повний; Емма ще раз закріпила підтримку й залишила обмеження переноски.
— Дорен Фіш, тимчасове розміщення на заході. Бачив людину, яка назвала себе Беном Адлером. Учора, розподільний пункт на сході, — повторив Павел.
Марк звірив канал із записом Тео. Районний пост знайшов свідка серед евакуйованих після того, як передав їхній пошуковий запит. Зараз Дорен був біля чергового передавача. Даніель попросив дати йому говорити самому.
Голос спочатку губив закінчення. Дорен наблизився до мікрофона, назвав своє ім’я й адресу пункту. Даніель поклав перед собою карту, яку почав позавчора.
— Ви його бачили чи чули від когось?
— Бачив. Він записав мене на воду. Спитав, чи сам іду до західного поста. Я сказав, що так. У нього було ще п’ятеро. Одна жінка відмикала комору.
— Коли саме?
Дорен заглянув у свою перепустку. Час виходу записали на східному посту, але між пунктом і постом він ішов майже годину. Останню розмову поставили приблизно на половину четвертої дня третього, не видаючи перепустку за годинник у тому дворі.
— Синя ручка в нього? — спитав Даніель.
— Синя. Ковпачком пригладив кут паперу. Ви його знаєте?
Даніель відповів не відразу. У пам’яті лежав блокнот на поручні, який вітер хотів перегорнути. Він подивився на власний олівець, наче колір теж можна було переписати.
— Так. Що тепер із входом?
— Коли я пішов, замикали передні двері на ніч. З боку рампи є ще одні. Туди підвізний прохід, не та вулиця, що на вашій карті. За огорожею просіло. Я туди вже не вертався.
Дорен не знав, чи Бен залишився після його виходу. Не знав про ніч і не обіцяв, що двері ще відчиняться. Даніель записав ці межі поруч із адресою. Подякував і попросив Тео зберегти джерело, якщо доведеться перепитувати.
Леон уже стояв у коридорі з картою. Ерік погодився піти третім. Його долоні після вчорашнього звільнення Міки були закриті чистими накладками; переносити важке руками не збирався. Для домкрата взяли звичайний водяний візок. Ніна дозволила до повернення групи, попросивши Іву й Яна рознести ранкову воду меншими ємностями.
Марк викотив підлоговий домкрат, поклав на візок динамометр і дерев’яні підкладки. Великих складських ключів там не було. Даніель узяв тільки стрижень, ліхтарик і легку сумку. Позичена рація висіла на ремені праворуч.
— Я ще нічого не піднімав, — сказав він Еммі, яка подивилася на інструмент.
— Оце поки й найкраща частина плану.
Марк не пішов із ними. Повернув фотографію Люсі до радіо й попросив передати, якщо в розподільному пункті є нові шкільні списки. Даніель вписав це поруч із адресою, без обіцянки, що там вони є.
Вийшли о 07:30. Леон повів їх до північно-східних дворів, які ще не перевіряли для пацієнтів. На одному повороті довелося покотити візок назад і перейти до ширшої хвіртки. Даніель дочекався Еріка; не лишив його самого з домкратом за першою стіною.
Розподільний пункт стояв за низькою огорожею. На передніх дверях висів замок, поруч — аркуш із учорашнім часом видачі. За огорожею земля біля рампи пішла нижче; саме цей шматок Дорен бачив тільки здалеку.
Даніель покликав Бена. Голос ударив у навіс і повернувся до нього. Ніхто не відповів із перших дверей.
Леон підняв руку біля вікна. За ним хтось відсунув картон. Даніель побачив знайому лінію брів і спершу подумав, що в склі знову стоїть не та відстань.
— Бене.
Той притис долоню до рами. Рука була подряпана, одна кісточка темна. Біля щоки лежала смуга старого пилу.
— Ти довго каву вибирав, — сказав Бен.
Даніель засміявся раніше, ніж устиг вдихнути. Звук вийшов короткий, незручний. Він підійшов ближче до вікна, торкнувся правою холодного підвіконня.
— Від тієї, що ти приніс, досі відмовляюся.
Бен кивнув. Підняв синю ручку, показав Даніелеві тріснутий ковпачок. Потім за його спиною хтось попросив піти від вікна, бо ще хтось хотів дивитися.
Даніель прочитав обличчя лише на мить: жінка, хлопчик біля її ліктя, ще одна дівчинка трохи вище. Бен не відступив до них, поки не почув наступного питання.
— Де вас відчинити?
— Ада має ключ. Замок уже не головна проблема. Бокову раму повело вночі, двері затиснуті. З рампи до нижнього краю не ступайте: там підлога розійшлася.
— Скільки вас?
— Шестеро. Зі мною. Міло руку порізав, двері пробував тягти. Інші ходять.
Бен покликав Аду. Вона показала ключ у вікно й назвала, який засув повернула. Коли натискала зсередини, двері тільки клацали. Даніель обійшов їх із зовнішнього боку, тримаючись цілої смуги під навісом. Подивився на одвірок, відкриту колону й шов бетонної основи.
Ада сказала, що працювала тут на видачі до розлому. Запасні ключі були для внутрішніх комор; зовнішній черговий пішов із першою групою. Уночі двері затиснуло після дев’ятої, коли всі вже були в кімнаті очікування. Міло потягнув за металевий край, порізався й припинив. Після того Бен попросив нікого більше не смикати раму.
Даніель перевірив час на карті. Дорен вийшов до цієї зміни, тому не міг знати про зачинений прохід.
Хлопчик притиснув до вікна маленьку пляшку й показав на Леонову воду. Бен відсунув його від скла, сказав, що ще мають усередині. Даніель попросив назвати, чи комусь стає гірше. Грета відповіла за дітей, Ада — за Міло. Той сам підійшов до вікна й показав пальці над пов’язкою. Непритомних чи тих, кого доведеться нести, не було.
Над ближнім кутом лежала зміщена коротка перемичка. Її край притис дверну раму. Піднімати весь навіс не було потреби; звільнити прохід треба було на кілька сантиметрів і залишити звичайну підкладку до виходу останнього.
Даніель попросив усіх відійти від дверей. Бен повторив прохання всередині. Ерік поставив візок на цілу площадку. Домкрат під рамою не вміщався: з боку просілої підлоги до неї можна було дістати тільки тонким стрижнем.
Леон запропонував розбити вікно. Бен показав на нижню частину: під ним стояв важкий закритий стіл, а далі до землі було зависоко для хлопчика. Ключ від переднього замка лишився у евакуйованого чергового; на глухий вхід із ночі насипало уламків. Виламування дало б ще одне рухоме місце над людьми.
Даніель повернувся до цілої колони. Між її звичайним упором і вільною металевою головкою домкрата можна було створити коротке контрольоване зусилля. Спрямувати його на перемичку дозволяло вже освоєне Зчеплення. Реакцію лишали в закріпленому металі та бетоні, не в землі, що пішла під рампою.
Він показав Ерікові місце для домкрата й попросив Леона подати дерев’яні клини. Динамометр поставили в контрольну тягу через короткий звичайний важіль. На пробі Ерік повільно подав домкрат; Даніель читав збоку. Контрольний хід зупинили на двох і шести десятих кілоньютона, нижче освоєної межі. Бетонний край не рухався. Головку повернули назад. Чи вистачить цього перемичці, покаже тільки робочий підйом; якщо ні, клини лишаться в руках, а люди — за дверима.
Даніель присів біля рами. До металу перемички діставав стрижнем із цілого боку. Обидві точки були перед ним, менш ніж за два метри одна від одної. Він не мав тримати навіс, поки шестеро йтимуть через отвір: для цього принесли звичайне дерево.
— Коли двері підуть, спершу клин, — сказав він Бенові через вікно. — Не людина.
Бен перепитав місце. Ада взяла нижній клин, Леон стояв із зовнішнього боку. Ерік лишився при ручці домкрата.
О 08:42 Даніель застосував Огляд. Дев’яносто п’ять. Напрям ішов у затиснуту раму, яку вони щойно перевірили приладом. Він притримав куртку правим ліктем, торкнувся головки домкрата на секунду, потім перемички. Одразу після другого контакту запустив Зчеплення в сильному діапазоні. Шістдесят п’ять.
Ерік подав короткий робочий хід. Силу дала звичайна рука через механізм домкрата; Даніель змінив її шлях до перемички. Динамометр дійшов до перевіреного значення, й рама відпустила дверне полотно. Він чув, як Ада повертає ключ, але дивився на цілий край основи.
На третій секунді зсередини з’явився клин. Леон подав другий. Перемичка прийняла їх, двері відійшли настільки, щоб не затиснути руки. На п’ятій секунді Даніель погасив зв’язок і мітки. Ерік повільно зняв залишкову звичайну тягу. Дерево тримало малу щілину.
— Тепер, — сказав Даніель.
Ада відчинила двері. Першою вийшла дівчинка, потім хлопчик із матір’ю. Міло притискав перев’язану ліву долоню до грудей. Бен ішов останнім. Відступив тільки після того, як Ада назвала всі шість імен.
Ремі зупинився на порозі, помітивши щось усередині. Грета повернулася до нього, але Даніель попросив спершу вивести Ліну на цілу площадку. Бен дістав із кімнати тканинний рюкзак, передав хлопчикові й показав місце поряд із сестрою. Двері були відкриті, проте це ще не робило навіс місцем для довгої розмови.
Ерік зняв динамометр із контрольної тяги. Домкрат повернув у безпечне положення й тільки тоді відкотив на візок. Даніель перевірив клини після зняття звичайного зусилля: залишалися на місці. На його руці більше не світилося жодної активної точки.
Леон приніс воду. Міло взяв кухоль правою, відмовився від допомоги, потім попросив тримати пляшку, поки пив. Даніель спинився біля нього, дочекався відповіді, де саме розріз.
Даніель простягнув праву. Бен узяв її, зробив крок ближче й притиснув його плечем, оминувши підтримку. Даніель відчув запах вологої куртки й пилу. На мить вийшло спертися на людину, яку він чотири дні бачив тільки на папері.
— Там, за сходами, були люди, — сказав Бен йому біля вуха. — Вийшов до них через двір. Далі назад уже не пройшов.
Даніель кивнув. У рації першого ранку були саме ці уривки. Він хотів запитати відразу про кожну годину, але Бен відсунувся й подивився на Міло.
— Їм є куди йти?
— У депо є пункт Емми. Воду й їжу принесли. Нічні місця треба додати.
Бен не рушив до візка.
— У нас тут двері тепер відчинені. Я не веду їх туди, де ви скажете лягти під трамвай.
— Під трамвай не йдемо.
— А куди?
Даніель дістав рацію. Викликав Павела, передав: Бен Адлер живий, знайдений особисто; поруч п’ятеро, всі виходять звичайним проходом. Попросив Марка й Ніну перевірити колишню кімнату табельного обліку в боковому крилі. Вона мала власний вихід у коридор і не лежала під ремонтним механізмом.
Павел повторив повідомлення про Бена. За його голосом хтось покликав Ніну. Даніель почув своє прізвище, а далі тільки шум. До нього повернулися з обіцянкою оглянути кімнату, не з готовими шістьма місцями.
Ада принесла з пункту шість складених пінних матів. Вони стояли в колишній кімнаті очікування, разом із постіллю тих, хто лишився. Бен назвав дванадцять закритих порцій і шістнадцять літрів води, які могли взяти з їхнього залишку. Комору не оголосив бездонною: більше готових порцій там не було.
Даніель допоміг записати речі, не тягнувши каністри. Леон узяв більшу, Ада — меншу. Мати прив’язали поверх звичайного візка після інструменту. Міло й діти не стали носіями.
Поки чекали відповіді, Даніель переходив між площадкою й видимим краєм рампи, стежачи, щоб діти не повернулися під навіс. Бен на одному з цих коротких повернень показав йому блокнот. На першій сторінці залишилася фотографічна схема переходу. Далі — імена, видане, адреси тих, хто пішов. Дорен був одним із них. Біля шести останніх не стояло часу виходу.
— Тобі теж писав, — сказав Бен. — Телефон кілька разів показував, що вже майже передав.
Даніель відкрив свій. Показав перше «живий» із годинником поруч. Бен провів пальцем по тріснутому ковпачку.
— Отже, обидва чемні. Відповідаємо вчасно.
Даніель засміявся вдруге. Тепер зміг видихнути до кінця. Потім назвав Бенові Арона, Рут, Міку й коротко розповів про депо. Показав свою руку, сказав, що сильний зв’язок тепер уже перевіряв. Бен спитав не про рівень, а чи зможе повернутися звичайним шляхом.
— Зможу. Домкрат везе Ерік.
Марк відповів після огляду кімнати. Підлога й доступна стеля цілі, двері відчиняються в коридор без ремонту, вікно можна відкрити. Ніна розмітила шість місць зі збереженим проходом. Просила не брати ще стіл із пункту: він закриє двері. Даніель передав відповідь Бенові й запропонував перевірити самому після приходу.
Тоді той поклав блокнот у кишеню. Ада замкнула порожню комору, взяла ключ. До передніх дверей вони не поверталися. Даніель залишив біля рампи відмітку про небезпечний край; дерев’яні клини лишалися на місці, але не стали дозволом знову збирати людей під навісом.
У депо повернулися після десятої. Павел вийшов їм назустріч, ніби його радіозапис ще треба було довести очима. Марк стояв у дверях із фотографією в руці.
Бен одразу запитав про Люсі. Даніель сказав, що відповіді досі немає. Марк кивнув, показав картку запиту. Ада пояснила, що в їхньому пункті не було шкільних списків.
Емма оглянула Мілову долоню, попросила його поки не допомагати з матами. Даніель подав журнал передачі; новий медичний випадок і всі імена пішли до клінічного запиту. Ніна прийняла дванадцять порцій, обидві ємності з водою й шість матів. Лише після цього дописала людей.
Бен Адлер, Ада Нері, Міло Ренц, Грета Соль і її діти Ремі та Ліна. Четверо дорослих, двоє неповнолітніх, шестеро нових мешканців. Ніна провела риску після тридцяти двох і продовжила до тридцяти восьми.
Даніель пройшов із Беном до кімнати обліку. Той оглянув відкритий край стелі, поклав долоню на одвірок, спробував обидві дверні ручки. Один із шести матів посунув від вікна, щоб між речами лишився прохід. Ада поставила торбу тільки після його кивка.
Грета попросила місця для дітей поруч. Ніна показала два мати біля стіни, не в проході. Міло тимчасово залишався під наглядом біля пункту; його мат тут був для ночі, якщо Емма дозволить. Для нового пацієнта звільнили денний стілець, а не переселили когось у закриту залу.
О 10:40 Даніель сів у коридорі. Бен поставив поряд кухоль. Кава була розчинна, майже холодна. Бен не спитав, чи можна її назвати доброю.
— Це слово заборонене до другої чашки, — сказав Даніель.
Бен поклав синю ручку поперек нового спільного списку. До одинадцятої вони сиділи без навичок і роботи; заряд Даніеля піднявся до сімдесяти п’яти. У пункті Емма називала Мілове ім’я, Ніна рахувала місця для обіду. Бен чув їх обох і лишався поряд. Даніель більше не перевіряв, чи годинник під його повідомленням уже став відповіддю.