Розділ 12. По цей бік заслонки

О сьомій Даніель перевірив заряд, ще сидячи на маті. Сто. Від половини першої до шостої він спав без чергування; коли прокинувся, Марк уже слухав ранковий сеанс. На радіо висів розклад: у цей нічний проміжок його вимикали, вдень слухали домовлені сеанси й виклики. Другий акумулятор ще працював; перший лишався від’єднаним, третій — у резерві. Біля лампи Ніна залишила дві відпрацьовані пальчикові батарейки: нічну пару вже замінили. Ліва рука нагадала про себе, щойно Даніель потягнув край куртки. Підтримку поправив правою. Емма оглянула пов’язку й не додала до вчорашнього дозволу нічого, що стосувалося вантажу.
Міка допив воду й сів зашнуровувати черевики. Ерік поклав у кишеню копію накладної. Ніна видала їм закриті порції для сніданку з тих самих, що роздавала в кімнаті, й підписала воду.
— На східний підхід, потім до видачі, — повторив Ерік. — Якщо там нічого, повертаємося без коробки.
Міка дивився на матір. Рут попросила не тягнути самому те, що мали везти на візку. Тесса зайняла стілець біля неї; Міка підійшов, перевірив, чи обидві бачать залишений номер каналу, й тільки тоді взяв порожню торбу.
Леон виходив окремо. Треба було перевірити двір за пральнею й вхід до однієї з Софіїних точок. Даніель віддав йому копію маршруту розвідників. Леон поклав її поверх своєї кур’єрської карти.
— Якщо побачу, що ваша пряма вулиця стала кривою, гукну.
— І повернешся, — сказала Ніна.
— Для цього й гукну.
Марк у вантажному тамбурі підняв противагу штатною лебідкою, перевірив механічний стоп і залишив заслонку відкритою для ранкових візків. Даніель пройшов до бокового виходу. Шафка з ломиком була замкнена на просту засувку, ключа не потребувала. У сервісному вікні всі прути стояли на місці. Виправлена колона й поперечина не змінилися за ніч.
Він повернувся до пункту, де Емма просила допомогти переписати два імені для клініки. Замість чужої радіопередачі Даніель чекав Леонового голосу. Той з’явився о 07:49 — не з приймача, з двору.
— Вони за майстернею. Міка ногу підвернув. Поряд щось скляне ходить.
Леон оперся долонями на коліна. Дихав швидко, але сказав, що Ривка не витрачав: ішов дворами, частину дороги біг звичайно. Складати слова почав із місця, де залишив Еріка й Міку, а не з того, як побачив істоту.
Вони поверталися з постачальницького двору, знайшовши придатний пакунок роликів і затискачів для майбутніх платформ. На прямій вулиці рухнуло невелике огородження. Міка переступав його з ящиком, послизнувся; його черевик зачепився, Ерік допоміг звільнити. Тепер чекали за глухою стіною майстерні. Істота пройшла вздовж вулиці до місця, де вони спинилися, й лишалася там, як Леон востаннє дивився.
— Людей і коробку ви бачили? — спитав Даніель.
— Усіх. Коробку теж. Я її не забрав.
Даніель узяв каску, стрижень і легку сумку. Ломик поки залишив у тамбурі. Ніні сказав тримати вхід вільним, Маркові — не відкривати ремонтну залу заради короткого шляху. План тамбура він не забирав: знав, де в ньому обидва виходи.
Пішли з Леоном. Вулиця за депо була рівна до першого кварталу; біля нього Леон звернув у двір, де вздовж цегляної стіни стояли закриті сміттєві контейнери. Даніель проходив між ними боком, не чіпляючи лівий лікоть. Нічого в сумці не мало заважати правій руці.
З-за майстерні долинав скрегіт. На відкритий кут Даніель не вийшов. Леон показав низьке вікно, крізь яке можна було побачити місце очікування. Ерік сидів на перекинутому дерев’яному ящику, Міка стояв поряд, спираючись на здорову ногу. Новий пакунок лежав під його торбою.
Леон тихо назвав їхні імена. Ерік підняв голову. Міка спершу глянув за огорожу, а тоді до вікна.
— Сюди вийдете? — спитав Даніель.
— Він, може, — Ерік показав на Міку. — З ящиком не проліземо. А двері за спиною замкнені.
Леон перевірив зовнішню хвіртку. На ній стояла звичайна засувка, обв’язана дротом. Він відмотав його руками й не став відкривати стулку одразу. Даніель знайшов поглядом другий бік: хвіртка виходила в той самий двір, куди вони щойно зайшли. Далі за контейнерами можна було триматися стіни.
Від вулиці знову почулося дзенькання. Істота пройшла до розриву в огорожі. Даніель бачив скляну спину між рейками, але не її лапи. Вона зупинилася на світлі, повернула голову в бік Міки. На тому не було мітки. Він рухався.
Даніель попросив завмерти тільки на мить, поки Леон відчиняв хвіртку. Після цього Ерік і Міка мали перейти двором за глуху стіну. Сам він дивився на розрив.
Міка підняв торбу, а потім нахилився до ящика. Леон торкнувся його плеча.
— Спершу ти. Я винесу, якщо зможу.
Допоміг переступити низький поріг. Ерік підхопив Міку з другого боку. Даніель почекав, поки вони зникли за контейнерами, й показав Леонові, що можна забрати ящик. Той узяв за обидві ручки. Вага відразу зігнула його лікті.
Істота стукнула по рейці й повернулася на новий рух. Леон поставив ящик біля зовнішньої стулки, пройшов до Еріка й замість нього прийняв Мікину руку на плече.
— Залишаємо, — сказав він.
Ерік розвернувся назад. Леон уже повів Міку двором; на хвилину жарту в нього не знайшлося. Даніель притримав хвіртку стрижнем у правій руці, поки пройшов Ерік, і закрив звичайну засувку. Позаду був один удар, другий — нижче. Дерев’яна стулка не могла замінити складську сталь надовго.
Вони не пішли найкоротше до широких воріт депо. Леон вибрав прохід до пральні, а звідти — поперечний двір. Міка міг ступати, але після кожних кількох кроків просив спинитися. Ерік підтримував його з другого боку, Даніель ішов позаду й дивився на відкриті кути.
Біля пральні Ерік запропонував сісти на низькому мурі. Міка сперся на нього, але ногою до землі вже не дістав. Довелося вдвох знову підхопити й спустити. Даніель пропустив їх уперед, затримавшись біля кута: за наступною стіною шкребло по дошках.
— Мати мене чекатиме, — сказав Міка. — Я сам наступний двір пройду.
Спробував відпустити Леонове плече. Коліно зігнулося раніше, ніж він переніс вагу. Леон знову підставився, цього разу ближче, й посунув торбу на спину.
— Чекатиме сидячи, — відповів він. — Може, й мені стілець позичить.
Міка видихнув щось схоже на сміх. Леон дав йому спертися повністю, Ерік тримав з другого боку. Вільними руками тепер ніхто не міг підхопити ще й покинутий ящик. Даніель бачив, як Леон шукає наступний рівний клапоть підлоги, замість обертатися до вантажу.
За хвірткою затріщала дошка. Даніель побачив скляну голову на виході з двору ще до того, як останній із них повернув. Їй було досить людини, що рухалася перед нею.
Леон потягнув Міку ближче до стіни. Ерік відпустив на мить, щоб відсунути порожній візок з вузького проходу. Даніель показав усім продовжувати. Сам узяв зі стіни стару дерев’яну кришку від контейнера, підштовхнув правою рукою в прохід. Вона впала між кутами й закрила низький огляд. Поки скляні лапи дряпали край, він відійшов слідом за рештою.
На наступному дворі довелося чекати Міку. Нічого не нападало крізь стіну, але з прямого виходу було видно попередній кут. Даніель не став залишати їх тут на довге збирання сил. До деповського бокового тамбура було ще кілька коротких переходів, і кожен мав приховувати людей до наступного.
— Виведеш у боковий вхід, — сказав він Леонові. — Повз тамбур до медичних дверей. Через внутрішню площадку не заходьте.
Леон глянув на нього.
— А ти?
— Закрию за нами. Там є чим.
Вчора бачив, як працювала заслонка, як приходили зусилля на колону й де лежав короткий ломик.
До бокового двору дісталися трохи після дев’ятої. За вчорашньою площадкою хтось голосно кликав людей від каністр; Марк почув Даніелеві слова й почав звільняти зовнішній прохід. Противага вже була піднята з ранку, стоп замкнений, напрямна вільна.
Емма вийшла по Міку, але Даніель показав вести його до медичних дверей. Леон сам обрав, з якого боку поставити ногу на поріг, щоб хлопець не спіткнувся, і повів його без ривка. Ерік зайшов після них. Марк лишив двір порожнім, зачинивши двері за останнім носієм води.
Істота з’явилася між двома зовнішніми стінами. Даніель був уже біля сервісної площадки тамбура. Побачив її цілком: низькі ребристі боки, задню лапу з темною тріщиною, голову, що переставала бути прозорою, коли дивилася просто на нього. Це була та сама небезпека, від якої вони лишили ящик біля складу, хоча він не знав, чи та сама істота.
Відкритий тамбур мав глуху задню стінку, а другий вихід — збоку, за його захищеним місцем. Внутрішній край відсунутої сталевої заслонки було видно з входу. Якщо істота піде на цей край, опиниться всередині до того, як заслонка закриє вихід у двір.
Даніель відкрив шафку й поставив ломик біля сервісних прутів. Потім узяв стрижень. О 09:18 оплатив Огляд на видимому краю заслонки, менш ніж за два метри. Дев’яносто п’ять. Напрям приходив у виправлений каркас, не в учорашню вирвану стійку.
Дочекався, поки істота обійшла останній дворовий кут. Перед самим запуском доторкнувся до вушка колони на секунду. Потім — до внутрішнього краю заслонки, теж секунду контакту. Дві точки були менш ніж за три метри одна від одної. Праву руку він прибрав за колону. Ліва лишалася перед грудьми, захищена курткою й підтримкою, без місця в силовому шляху.
Істота повернула голову. Вона побачила світло на внутрішньому краї. Даніель не пішов назустріч і не став тримати з нею зорового зв’язку. Відійшов пів кроку за бічний захист, де був звичайний важіль спуску.
— Сюди, — сказав він тихо, хоча світло вже зробило більше за голос.
О 09:20, через кілька секунд після міток, запустив Зчеплення в першому сильному діапазоні, без Опори. Двадцять за зв’язок, десять за діапазон після вже оплаченого Огляду. Шістдесят п’ять лишилося, коли істота кинулася у відкритий тамбур.
Перший удар прийшов у помічений край заслонки. Метал дзенькнув, але не відірвався від напрямної. Даніель провів реакцію на цілу колону. Не ловив голову чи лапи.
Істота прослизнула всередину на довжину тулуба й повернулася до світлого краю. Ударила знову. Даніель бачив болти, які вчора перевіряв збоку; вони не пішли разом із фарбою. Тепер не треба було відступати й просити наступну людину закрити перед ним двері.
На п’ятій секунді він погасив зв’язок і мітки, одразу відпустив механічний стоп правою рукою. Противага пішла вниз. Сталева заслонка ковзнула по виправленій напрямній, перетнувши вхід за скляною спиною.
Істота розвернулася на гуркіт. Закритий край уперся в штатний замок. Ударила в нього зсередини; той лишився в пазі. Бічний вихід був за Даніелевим захищеним місцем, відділений від істоти сталевою перегородкою. До людей вона більше не мала відкритої смуги.
Даніель не вийшов подивитися крізь основні двері. Через вузьке сервісне вікно побачив, як істота повертає голову до його дихання. Просунула щелепу між прутами, але плечі лишилися за ними. Прозорий гребінь біля її голови чиркнув по металу.
Він узяв ломик правою рукою. Лівою не притискав до плеча й не додавав ваги ударові. Став так, щоб колона лишалася між ним і основним рухом істоти. Прути затремтіли від наступного поштовху. Даніель відсунув праву ногу на цілу плиту, перевірив відстань до бокових дверей.
Можна було піти туди, залишити замкнений відсік Маркові й знову шукати іншу дорогу для всіх. Істота притиснула голову до вікна. Скляний край зайшов у прохід настільки, що Даніель побачив подряпину на ближньому пруті. Вона вже шукала рух по цей бік.
Він змінив хват правої руки, підсунув його ближче до короткого кінця. Ліва мимоволі напружилася під курткою; Даніель дав їй знову лягти в підтримку й дочекався, поки голова перестала смикатися між двома прутами. Тоді підвів кінець крізь вільний проміжок і вдарив по відкритому гребеню.
Скло тріснуло. Істота відсахнулася, вдарила плечем у стінку й повернулася до того самого отвору. Даніель дочекався, поки голова знову стала видимою, ударив удруге. Усередині щось сухо луснуло. Темний розлам пройшов від гребеня до щелепи. Частина голови впала окремими уламками нижче прутів; лапи перестали шкрябати.
Він не поспішав відкривати. Притис ломик до землі правою, відступив від вікна й зачекав. На метал не прийшов новий удар. Через прути були видні нерухомий бік і темний розлам, який більше не повертав світла.
Марк вийшов на відстань від площадки.
— Живе?
— Руху немає. Замок не чіпай.
Даніель усе ще дивився всередину. Тремору не було. Ліве передпліччя боліло від того, як він притискав його до куртки, але зв’язок не прийшов у руку. На краю зору лишалося шістдесят п’ять.
За кілька хвилин Марк допоміг оглянути тамбур з іншого захищеного вікна. Істота не реагувала ні на голос, ні на світло. Вихід у двір залишили замкненим, усередину поки нікого не пустили. Даніель записав, де прийшов удар і що тримало, але не намагався з пам’яті вивести вагу тварини.
У пункті Леон сидів перед Мікою. Той поставив здорову ногу на підлогу, іншу Емма оглядала на стільці. На гомілці був невеликий поріз від зламаного краю огорожі; кров зупинили звичайним притисненням, він не потребував Утримання. Емма закрила його чистою пов’язкою й заборонила хлопцеві сьогодні пробувати ту ногу під ящиком.
Ерік стояв біля Ніниного журналу з порожніми руками.
— Шість роликів, дванадцять затискачів, — сказав він. — На майбутні платформи. В ящику. Це не частина вчорашньої їжі.
Ніна вписала надходження запчастин як нуль. Ящик лишився біля хвіртки майстерні, вони не поверталися за ним після бою. Майбутній візок для Рут не отримав нових коліс.
Міка хотів сказати, що міг допомогти Леонові нести. Леон підняв голову.
— Ти зараз на стільці. Я його й вибрав.
Не додав жарту. Емма попросила його звільнити місце для Еріка. Той мав тільки обдерті долоні й утому, у зовнішній групі залишався придатним після відпочинку. Ніна показала на його порожню графу, але не дорікнула за незаповнену коробку.
Даніель поставив ломик у закриту шафку. Марк залишив на ній запис про замкнений тамбур і підняв інструмент із дороги, щоб ніхто не дістався до істоти з цікавості. Заслонка, яку вони вчора відновили, закінчила роботу й тепер стояла на звичайному замку.
Від 10:10 до 10:50 він сидів у коридорі без навичок і ходьби. Вода в кухлі була звичайною, не тремтіла. Заряд піднявся до вісімдесяти п’яти. Емма перевірила, чи не промокла ліва пов’язка; ціла. Дозволу підіймати щось після перемоги не дала.
Ніна принесла закритий журнал видачі. Вписала ранкові порції розвідників разом із рештою сніданку, прибрала із майбутнього надходження коробку роликів. Емма передала їй витрати перев’язок і води для догляду; у власному списку додала Міку до тих, кого тепер треба було спостерігати. Тридцять дві людини лишилися тридцятьма двома, але ще одна вже не могла йти в групі носіїв.
Оскар приніс план платформи. Показав місце, де мали стояти нові ролики, і залишив його порожнім. Старі придатні можна було зняти з іншого візка, але тоді той перестав би возити воду. Даніель поставив поряд два названі наслідки й попросив не знімати нічого до спільного вибору.
— Тут уже один раз віддали машину, — сказав Оскар.
— Я пам’ятаю.
Він закрив аркуш. На зовнішній стіні більше не було світлих міток. За нею лишалася нерухома істота й замок, який не відкривався від наполегливості. Даніель не приніс зі складу все потрібне й сьогодні не повернув ящик. Але та сама небезпека цього разу закінчилася по його бік заслонки, без наступного відступу.