Розділ 6. Те, що можна винести

О сьомій Марк поклав на стіл ключ із червоною биркою, фотографію Люсі й чистий аркуш.
— Запишеш. Не просто «як зможемо».
Даніель уже снідав. Зліва від тарілки лежала свіжа картка огляду: Емма не знайшла причини знімати обмеження з руки. Він відсунув тарілку й узяв олівець правою.
— Сьогодні зайдемо до школи, звіримо список волонтерів. Після ремонту передамо її ім’я, вік і останній час зв’язку. Далі запитуватимемо у тих, хто відповість із західного берега.
— І не підеш на той свій перехід замість цього?
— Похід за радіо — разом. Бена внесу другим запитом. Якщо з’явиться звістка про Люсі, ти її почуєш одразу.
Марк перечитав написане. Даніель додав адресу школи з його слів і місце, де шукатимуть Марка, якщо він сам вийде. Механік підписався нижче.
— Радіо не моє. Але ключ мій. І я знаю, як його живити.
Леон узяв порожній рюкзак. Учорашній пакунок із ліками передав увечері жінці з візком: її сусід виходив до західного берега іншим шляхом. Вона назвала ім’я та адресу, прийняла пакунок при Ніні. Відповіді від одержувача не було. Леон показав Даніелеві запис і сховав його назад.
Ніч у депо минула не без звуків. Близько дев’ятої вечора задзвеніли стакани, над зачиненою ремонтною залою щось протяжно клацнуло. Ніна підняла людей з матів, поки Марк оглядав доступний коридор. Повернулися на свої місця після його перевірки; уранці ніхто не назвав це гарантією на наступну ніч. Особистий заряд Даніеля був сто. Тремор не повертався, хоча коли натягував куртку, біль під лівою пов’язкою змусив зупинитися.
Марк і Леон теж назвали по сто, коли Даніель спитав, чи довелося їм щось застосовувати після повернення. Леон відновився сидячи від 20:15 до 20:35 перед нічною перевіркою, Марк навичками ще не користувався. Емма, яка відпочивала від 20:30 до 20:50 під Нінине чергування, сказала, що й у неї повний заряд.
Шкільна брама була за двома кварталами від складу. Біля неї стояли три людини й стіл, накритий прозорою плівкою. Волонтер у помаранчевій жилетці витер очі, коли Марк показав фото.
— Не впізнаю. Тут у мене вивезені. Хто реєстрував допомогу до дев’ятої, був у іншій кімнаті.
Марк уже простяг руку до стосу, але волонтер притримав його.
— Читайте. Не забирайте, бо прийде наступний.
Даніель притиснув плівку кулаком, поки Марк гортав аркуші. На кожному стояли час, номер машини й кілька прізвищ. Люсі Келлер не було. Волонтер не знав, чи всіх записали: другу машину відправили, коли зникло живлення, частину людей вели пішки. Він дозволив переписати заголовки й номер каналу координації. Марк довго виводив цифри власною ручкою.
— Якщо з’явиться, скажете, що я в депо. Це ви можете?
Волонтер вписав його адресу в аркуш запитів і повторив ім’я. Даніель подивився на годинник: 07:36. Поряд у блокноті лишилося порожнє місце для відповіді.
Склад був нижчим за депо, з одними вантажними дверима й невеликим боковим входом. Від воріт депо сюди йшло приблизно вісімсот метрів придатної дороги, але зі шкільною зупинкою вони прийшли о 07:51. Марк відімкнув бокові двері. Усередині пахло гумою та пилом. Полиця біля входу впала; за нею стояв невеликий візок, на якому вже можна було везти ящики.
Леон звільнив прохід від картонних коробок. Даніель посвітив униз: бетон під ногами був цілий, біля стіни виднілася вузька решітка в підлозі. Марк попросив не зрушувати її — сьогодні вони прийшли за обладнанням на полицях. Даніель позначив решітку на швидкому плані кімнати.
Аварійний комплект лежав у шафі за двома каністрами мастила. Радіостанція мала ручку для переноски, кабель живлення й від’єднувану антену. Поряд стояли три герметичні акумулятори: на етикетках було дванадцять вольт і сім ампер-годин. Марк показав пальцем на дрібний друк.
— Це показники, коли акумулятори були нові. Після зберігання маємо перевірити.
Ручний генератор він знайшов на нижній полиці. Пристрій був закріплений у рамі з ручкою й захисним кожухом, щоб не чіпляти пальцями передачу. Руків’я зупинялося після третини оберту. Марк перестав крутити, поставив раму на нерухомий верстак і присів менш ніж за метр.
— Діагностика, — сказав він. — Механіку бачить. Радіо мені не прочитає.
О 08:00 він запустив навичку. Двадцять секунд мовчав, дивлячись на зупинений механізм. Потім назвав дев’яносто й постукав нігтем по краю кожуха.
— Одна заїла. Собачка на храповику. Далі сам дивлюся.
Він зняв кожух викруткою. Маленька пружина зіскочила боком і притискала собачку до зуба. Марк витяг її, перевірив, чи не зламана, й повернув на місце. Повільно повернув руків’я — повний оберт, потім другий. Леон усміхнувся, але Марк накрив механізм кожухом, перш ніж дати йому спробувати.
На контакті радіостанції була зелена кірка. Марк від’єднав кабель, очистив контакт звичайним інструментом і підтягнув ослаблений затискач. Поставив один акумулятор, натиснув живлення. Загорівся індикатор, почувся шум. Марк перевірив органи керування по вкладеній картці й вимкнув радіо для переноски.
— У депо антену поставимо вище. А це не чіпай, — сказав він Леонові, коли той потягнувся до перемикача. — Воно не стає голоснішим від цікавості.
Леон запитав, чи генератор тепер дасть радіо цілий день роботи. Марк витяг з-під рами складений паспорт, розправив на верстаку. Даніель притримав кутик правим пальцем. На схемі між генератором і радіо був окремий блок, який вони ще не взяли.
— Через регулятор. Без нього крутитимеш ручку й гадатимеш, що спалив.
Блок лежав позаду шафи. Дістати його Даніель міг би своїм стрижнем, але Марк зупинився, коли побачив, як той повертає корпус разом із плечем. Леон обійшов шафу з іншого боку, присів і дістав блок руками. Кабель знайшовся в окремому пакеті; наконечник підходив, але ізоляція біля нього тріснула. Марк відмовився від цього кабелю. Зняв цілий штатний зі свого комплекту й перевірив з’єднання без живлення.
Даніель показав на тріснуту особисту рацію в сумці.
— Її від того самого можна?
— Тут дванадцять. На твоїй інша батарея. Зараз не вигадуватиму перехідник. Забираємо те, що вже має правильний кабель.
Він поставив коротку риску поряд із кожною деталлю на вкладеній картці. Леон хотів узяти четвертий акумулятор із сусідньої полиці; корпус того роздувся, під основою потемніла деревина. Марк лишив його на місці. Виходили з трьома акумуляторами для подальшої перевірки.
Даніель записав вагу з етикеток. На папері все здавалося невеликим, поки Леон не підняв зібраний рюкзак. Ручка генератора тиснула йому між лопаток. Вони поклали її всередину рами, обгорнули тканинним чохлом. Регулятор і кабелі Марк прив’язав до радіостанції, щоб не нести ще один пакунок. У Даніеля лишилися документи, вода й власні легкі речі. Коли він запропонував узяти один акумулятор правою рукою, Марк показав на його підтримку.
— Якщо послизнешся, чим утримаєшся?
Даніель повернув акумулятор до комплекту. Замість цього звільнив стрижнем картон із проходу, не зрушуючи впалу полицю. Леон двічі пройшов із рюкзаком до дверей і назад, підтягнув лямки. Тепер міг пролізти боком, не впираючись генератором у раму. Сам візок усе одно мусив виходити через вантажний поріг.
Під шафою був довгий металевий ящик. Марк відкрив його: ланцюгова таль, гаки, набір великих торцевих ключів. Леон присвиснув, спробував підняти край і поставив назад.
— На візок, — вирішив Марк. — Без талі з резервної машини важке не виймеш.
Радіо важило близько шести кілограмів. Генератор і два акумулятори вмістилися в Леонів рюкзак; третій Марк прив’язав до радіо. Ящик із таллю поклали на візок удвох. Даніель не піднімав нічого: виніс вкладені картки й список зі школи, з власними легкими речами й водою в сумці. Лівий лікоть лишався в підтримці.
Вивезти візок боковими дверима завадила впала полиця. Вантажні відчинялися на рейці; Марк відкотив стулку, але за порогом поперек під’їзду лежав уламок водостоку. Рівна смуга лишалася біля колони. Візок треба було повернути на неї заднім ходом, інакше колеса сходили в канавку.
Леон витягнув уламок із вузького краю. Марк тимчасово поклав радіо з акумулятором поверх закритого ящика, звільняючи руки для візка. Опустив руків’я. Візок одразу потягнув його в бік канавки: майданчик мав невеликий ухил, а гальмівна колодка не тримала.
Даніель попросив лишити колеса на порозі й узяв стрижень правою. О 08:08 Огляд показав напрям у поперечині рами: униз по ухилу. Сто стало дев’яноста п’ятьма. Марк, тримаючи руків’я обома руками, сказав, що це не вся вага ящика, тільки та частина, яка котить візок. Даніель бачив цілі болти на сталевій колоні й вільну смугу під колесами. Вони поставили дерев’яний упор, щоб ніхто не тримав візок тілом під час підготовки.
Кінцем стрижня він торкнувся колони. Тримав контакт повну секунду. Потім на секунду притиснув стрижень до поперечини візка, менш ніж за два метри від колони. Дві мітки світилися низько над порогом. Даніель відійшов на пів кроку, залишаючись біля обох.
— Забирайте упор. Я триматиму котіння. Повертаєте самі.
О 08:10 запустив Зчеплення. Заряд став сімдесят п’ять. Колона прийняла зусилля, візок перестав тягнути руків’я від Марка. Колеса зрушили лише на кілька сантиметрів, поки Леон витягав упор. Уся маса лишалася на них.
За вантажним майданчиком дзенькнуло скло.
Даніель побачив низьку істоту між двома контейнерами. Спочатку вирішив, що це собака з розбитою прозорою накладкою на спині. Потім та повернула голову, і денне світло пройшло крізь її ребристу шию. Лапи дряпнули бетон. Голова була спрямована до мітки на колоні.
Леон поставив упор на землю. Істота не повернулася на звук. Пішла до світла, повільно перші два кроки, а тоді кинулася.
— Від візка! — сказав Даніель.
Скасував Зчеплення й погасив обидві мітки до закінчення десяти секунд. Заряд не повернувся. Візок покотився до канавки; Марк відпустив руків’я, схопив радіо з прив’язаним акумулятором і відступив за стулку. Даніель зайшов слідом. Істота вже не мала перед собою світла, але люди рухалися.
Леон рвонув до ручки дверей. Його Ривок закінчився, коли він уперся черевиком у сухий бетон; стулку потягнув руками, без жодної додаткової сили. Марк підхопив край. Даніель прибрав стрижень із напрямної. Метал із гуркотом закрив майданчик за мить до удару.
Стулка прогнулася. Знизу посипався пил. Леон відступив від ручки й сказав лише:
— Вісімдесят.
Марк потягнув засувку. Вона зайшла не до кінця — край рами перекосило. Другий удар залишив на фарбі світлу риску. Даніель показав на боковий прохід за впалою полицею.
— Там наш вихід. Не цей.
Марк глянув на радіо у своїх руках, потім на зачинені вантажні двері.
— Таль.
— На візку. Зовні.
Через невелике вікно Даніель бачив край ящика: той уперся в водостік за канавкою. Істота сунулася вздовж стулки, спинялася там, де під фарбою були вм’ятини. Діставати ящик означало знову відкрити їй прохід.
Марк не поставив радіо. Притис його до живота й пішов до бокових дверей. Леон проліз між полицею та стіною, притримав відсунуті коробки ногою. Даніель просунувся боком, захищаючи ліве передпліччя. Засув бокового входу був цілий; Марк замкнув його ззовні, щойно всі вийшли.
Не бігли назад тим самим під’їздом. Леон повів їх за глуху стіну складу, потім через смугу кущів до сусіднього двору. Даніель чув за стіною ще два удари, але не бачив істоти. На виході з двору Леон відкинув пропозицію скоротити через вантажний майданчик: там вони знову потрапили б у її поле зору.
Першу зупинку зробили за майстернею, де можна було перекласти радіо, не стоячи перед відчиненим проходом. Даніель торкнувся правою рукою передпліччя: рукав не промок. Пальці не тремтіли. Він записав дві речі, поки пам’ять ще не зліпила їх в одну: голова до активної мітки; напад продовжився після її погашення, коли вони рухалися перед істотою.
— Світло було першим, — сказав Леон. — На мене вона глянула вже біля дверей.
— Чим закрили, тим і виграли, — Марк поставив радіо на лавку. — Не тим, що ящик відібрали назад.
Марк мовчав дорогою до депо. Прибули о 09:02, коли Ніна саме прибирала рештки сніданку. Люди потягнулися до радіо, але Марк підняв долоню й переніс комплект на свій стіл. Спочатку звірив напругу акумуляторів звичайним тестером із депо. Потім приєднав живлення через штатний кабель і підняв антену до верхньої полиці біля вікна.
О 09:38 радіо прийняло коротку передачу з назвою районного поста. Марк повторив її вголос і позначив канал. Передавач відповів лише шумом; наступна передача була надто слабкою, щоб записати слова. Марк залишив приймач увімкненим і попросив Ніну посадити чергового з олівцем.
Ніна привела хлопця, який учора розкладав мати. Йому було сімнадцять, звали Павел. Він погодився писати, але не хотів вирішувати, які слова важливі. Марк поклав перед ним дві колонки: «почув» і «не розібрав». Попросив не дописувати закінчення за голосом.
— А якщо там ваше ім’я?
— Гукаєш. Навіть якщо думаєш, що почув.
Павел поставив час першого шуму й залишив другу колонку порожньою. Даніель знайшов для нього стілець із цілою спинкою. Ніна вписала зміну до обіду; після нього мала сісти сама. Марк зняв із радіо пластиковий ковпачок кнопки передачі й показав, як повернути його на місце. Передавати без нього можна було, проте тепер до кнопки не доторкнешся випадково ліктем.
Зі столу забрали чайник, воду поставили на інший. Емма попросила залишити між радіо й проходом достатньо місця для візка. Леон посунув стілець, Павел пересів ближче до вікна.
Даніель поклав перед ним шкільні копії. Вони прочитали ім’я Люсі в чергу запитів на каналі з волонтерського столу, додали адресу депо. Відповіді не надійшло. Бенове ім’я Даніель передав після неї. Він не змінив погоджений порядок, хоча на кнопці передачі вже лежав його власний палець.
Коли Марк зняв куртку, рукави були мокрі від поту. Даніель запропонував сісти разом у коридорі, де радіо лишалося чути. Від 10:30 до одинадцятої вони відпочивали без навичок. Даніелів заряд піднявся до дев’яноста. Леон, який сидів біля протилежної стіни, назвав дев’яносто п’ять. Марк сказав, що вже знову має сто.
Оскар прийшов по ящик. Даніель показав на карті водостік і вказав, що саме залишили: ланцюгову таль із гаками та великі ключі. Оскар подивився на фургон у дворі.
— Двигун руками не вийму.
— І я не вийму, — сказав Марк. — Потрібно інше підіймання. Або менші деталі. Тепер вибиратимемо з цього.
Він узяв шкільну копію й поклав у прозорий файл поверх запису про втрату. Радіо за вікном зашипіло. Усі троє повернули голови, але це була тільки перешкода.