Кінець
Може, пора вже кинути бігати за ним,
як за уявною мрією?
Перестати думати, що шанс ще є,
не бути надією?
Уже давно я тямлю, що невзаємні
мої сердечні почуття.
Давно знаю: пора кинути несмиренне,
хаотичне життя.
І все в кожному моєму кроці буде нагадувати:
зелене ім'я, його палаючі вогнем очі,
ті мужнії руки, що гріли взимку мої вночі.
Пора спалити ті уявні сценарії —
слова, фрази, вчинки...
Це останній кінець — кінець моєї
пагубної звички.
Я — це я
Я — це я.
Очі мрійливі мої, губи,
що зливаються в словах.
Ніс мій чутливий, і вуха Мої —
як чуйна мушля.
Волосся моє крізь роки і долю
складну несу я з собою.
Руки мої — огортають
когось теплотою.
А ноги мої дотягнуть
мене із за застою.
І всі думки страшенні
і рухи блаженні — усе це я.
У кожному слові, запаху світу —
всюди, де є земля.
І можу я робити все, що забажає
моя молода душа.
Крізь життя, крізь інших людей —
на початку і в кінці — я буду з собою одна.
Відредаговано: 14.11.2026