Розділ 62

                                                 Чи щастя в тому...
Чи щастя в тому, щоб кохати?
Чи в тому, щоб невпинно когось
про щось у сльозах благати?
Чи, може, щастя — просто бути, просто
кожен день перемагати?
Перемагати біль, тривогу, гнів чи,
може, надмірне почуття — всіх врятувати.
Кожна наша секунда варта наших посмішок та сміху.
Кожен день ми не знаємо ніякого сенсу.
Похмуро, тужливо в душі, коли розумом не бачу.
А коли згадаю, що дано воно для насолоди, —
то вітає в вітах щастя серце з душею.
                                                  Не так, але отак
Не знаю, як і далі бути.
Начебто усіх і все
отримувала, що хотіла.
Але не зовсім, може,
як то мало бути.
Тих, кого кохала,
наче причарувала.
Десь, може, не так, але отак.
І слова не підібрати,
бо це ніяк не описати.
І речі всі були моїми,
хоч заплачено дорожче в ціни.
А де воно, коли хмарка плаче?
А де воно, коли так натужно в шатах?
Те почуття, що всі описують:
повного достатку.
А де воно?
                                                 Кольорові хмари
Говорю собі постійно:
не закохуватимусь в когось так сильно.
Бо мої почуття,як життя
короткоплинне, — безцінно.
Дивлячись фільми, якийсь
герой трохи й симпатує.
Але я накручую себе: не можна, бо він розчарує.
Хочеться хоча б маленьку
долю хвилинки, пожити в рожевих окулярах.
Ні, не можна саме зараз
літати в кольорових хмарах.
З холодною головою краще виживати.
                                                        Гіперфіксація
Ти знаєш, як після довгого без відчуття,
знову зловити гіперфіксацію?
Коли тебе нічого не надихало,
не мотивувало.
Коли після одночасних, раз за разом,
помилок у коханні ти щось до життя відчуваєш.
Це як випити води після купи солодкого —
так приємно, ніби вперше!
Це як сісти на велик і поїхати
після травми, авжеж.
Це так приємно — не передати
ні словами, ні звуками.
Ти знову на чомусь фокусуєшся —
ніби стаєш уперше ногами.