Листи до тебе

«Тиха любов»

Ти — мій ранок без тривог,
Мій спокійний, теплий крок.
З тобою світ не тисне в плечі,
А серце вчиться бути легшим.

Ти не ідеал — і я теж не свята,
Та у цьому і є наша спільна краса.
Ми не граємо ролей, не носимо масок,
Ми просто є — без умов і прикрасок.

Ти не обіцяв мені небо,
Та дав усе, що мені треба:
Бути собою, не боятись,
І в кожен день знов закохатись.

Між «привіт» і «як ти там?»
Народився цілий храм,
Де живе любов проста —
Це прекрасне відчуття.

Нехай час пробігає крізь наші сліди,
Я не боюсь ні зими, ні води.
Бо там, де твій погляд зустріне мій знов,
Там житиме тиха і справжня любов.

Любов дихає поруч, у звичних речах,
У «як справи?» і «я з тобою» тихо в словах.
Бо справжнє кохання не рве —
Воно просто тихо живе.

І нехай цей вірш — не кінець, не фінал,
А лише наш спільний, чесний початок.
Бо там, де ми разом — без страху і образ,
Там любов назавжди залишається в нас.

«Карта бажань»

Я намалюю на небі карту бажань,
Де думи чарівні й мрії невинні
Сплелися вінком серед тихих зітхань
У серці моїм, у вечірній хвилині.

Де зорі спадають у темну блакить,
І місяць пливе над нічними садами,
Де ніжність живе у моєму вікні
І тихо торкається серця словами.

«Тобі казали, як кохає світ?»

Тобі казали, як кохає осінь?
Як листя стелить золото до ніг?
Як дощ сумує, а дерева просять
Не забирати їх останній сміх...

Тобі казали, як кохає вітер?
Як він торкає лагідно чоло?
Як поміж вулиць і старих будинків
Шукає те, що вже давно пішло?

Тобі казали, як кохає небо?
Коли ховає зорі до світань,
Коли для когось береже мовчання
І тисячі нездійснених бажань.

Тобі казали, як кохають хвилі?
Як бережуть сліди на березі піску?
Як повертаються щоразу до причалу,
Несучи в серці радість і тугу?

Тобі казали, як кохає пам'ять?
Вона живе у спогадах без слів.
Збирає ніжно найдорожчі миті
І береже тепло минулих днів.

Тобі казали, як кохають очі?
Як можуть говорити без розмов?
Як в них палає тихими вогнями
Найщиріша й найсвітліша ця любов?

Тобі казали, як кохає серце?
Без зайвих клятв, без пишних обіцянь.
Воно мовчить, та кожним своїм стуком
Малює світ із мрій і сподівань.

Тобі казали, як кохають люди?
Не ті, що голосно говорять про любов.
А ті, що поруч залишаються в негоду,
Коли у світі гасне кожне слово знов.

Тобі казали, як кохає доля?
Вона з'єднує дороги поміж зір.
І навіть там, де все здається марним,
Дарує серцю віру поміж злив.

Тобі казали, як кохає тиша?
Коли навколо засинає світ.
Вона збирає всі слова неспішно
І береже їх сотні довгих літ.

Тобі казали, як кохає вічність?
Вона не знає ані меж, ні літ.
Вона живе у погляді і слові,
Що зігріває серце серед бід.

І хай минають осені й світанки,
І час стирає тисячі доріг,
Любов залишить у душі людини
Той найдорожчий і найтепліший слід.

«Тиша»

Любов — не та, що в словах голосних,
Не та, що кричить на весь світ про себе.
Вона у поглядах ніжно-тривких,
У дотиках теплих, мов промені неба.

Не та, що приходить за першим звуком,
І легко зникає, як вранішній дим,
А та, що мовчить, та горить у розлуках,
Що вірить, що дихає серцем живим.

«Любов - це дивно»

Знаєте, любов - це дивні почуття,
Вони то є, то їх нема,
Вона то гріє, мов життя,
То залишає нас сама.

Вона приходить тихо-тихо,
Без стуку в двері, без причин,
І робить серце трохи диким,
І світ - важливим лиш одним.

То змушує чекати ночі,
Щоб «онлайн» побачить знов,
То дивишся у чиїсь очі -
І там знаходиш цілий світ, любов.

А потім - ніби щось ламає,
Без крику, без причин,
І вже нічого не тримає,
І ти лишаєшся один.

Та люди кажуть: «Все минає»,
«Ти зустрінеш ще своє»,
Та серце тихо запитає:
«А як забути те, моє?»

Чому любов така мінлива?
Чому сьогодні - ти живеш,
А завтра вже немає сили
Навіть дихати, так є?

І серед тисяч тих історій,
Де хтось кохав і втратив знов,
Ми всі стаємо трохи хворі
Незрозуміла ця любов.

Знаєте... Мабуть, думаю я,
Що любов або є, або її нема,
Бо якщо сумніватись щодня -
То, може, це вже зовсім не вона.

Бо справжнє - не зникає різко,
Не тане в холоді образ,
Воно не робить серце крихким
Від сліз, що падають не раз.

Любов не має «може, потім»,
І не ховається в «не знаю»,
Вона не ставить тебе проти
Самого себе - я це знаю.

Бо коли любиш - ти спокійний,
Навіть якщо всередині грім,
Ти не шукаєш слів постійно,
Бо серце вже говорить всім.

А якщо біль переважає,
І більше сліз, ніж теплих днів,
То, може, це не те, що має
Залишились серед почуттів.

Та все ж... Ми знову вірим вперто,
Хоч падаєм і знов встаєм,
Бо навіть зламане те серце
Всеодно мріє про своє,

Ми знов шукаєм ті обійми,
Де стане тихо на душі,
Де не потрібно бути сильним,
Де просто - ти, і просто - ми.

І, може, в цьому вся і правда,
Що через біль ми йдемо знов,
Щоб віднайти колись ту справжню,
Яка не зникне - ту любов.

Бо знаєте... Любов - це дивно
Вона ламає і веде,
Але без неї неможливо
Відчути, що ти є...

«Вічність»

Кохання — це вогонь і ніжність,
Це мрій політ, це вірний шлях.
Воно чарує, дарить вічність,
Як зірка світить в небесах.

Твоїх очей ясне проміння
Мене, мов сонце зігріва.
У серці квітне те коріння,
Що без кохання не жива.

І поки б'ється серце в нас,
Допоки зорі ніжно світять —
Кохання буде кожен раз
Найбільшим скарбом в цілім світі.