Ниряй

Страх міцним ударом пробив шкарлупу та нахабно вдерся в сон 17-річної Марини, щоб як і колись взяти її за горло, стиснути з всієї сили та забрати будь-яку можливість боротись за своє життя. Зненацька всякі декорації до мирного сну дівчини зникли і повсюди як і колись була вода.

Марина дивом змусила себе прокинутись та кашляла так, ніби насправді знову ледве не втопилась. Проте вже через мить всякі спогади про сон зникли, а замість них свідомість дівчини заполонили далекі звуки криків.

Марина побіліла та ковтнула. «Невже знову вони?» - промайнула думка у Марини та змусила все тіло напружитись від страху з минулого. Менше, ніж через хвилину у кімнату дівчини увірвалась мама, яка сказала їй, щоб вона швидко одягла щось легке, а все цінне заховала у таємну шахту. Марина злегка кивнула.

Як тільки двері зачинились, Марина відчула, що страх захопив її та не дозволяє рухатись. Дівчина намагалась пригадати, що їй розповідали про те, як побороти цей стан, але ніяк не могла вловити думку.

Її думки нахабно перервав звук невеличкого вибуху. Марина повернула голову та побачила, що за кілька кілометрів над її містечком завис здоровенний штурмовик та робить невеликі вистріли по людях, які відмовляються підкоритись владі, яка анексувала їхню територію.

В цей момент інстинкт виживання переміг ступор та дозволив Марині зістрибнути з ліжка, одягнути купальний костюм і заховати цінні речі. Вже через кілька хвилин Марина збігла сходами вниз та приєдналась до інших мешканців під’їзду.

Хтось закричав, що потрібно підкоритись новій владі, бо стара держава ось вже 8 років не спішить повертати територію. Тому не варто ризикувати життям та прийняти новий світ.

- Ви не знаєте, що це за люди! Вони вивезуть вас звідси на численні заводи та фабрики, і бачитиме ви сонце раз на рік! Я втекла з такого заводу в рідне місто і не дозволю, щоб мене ще раз забрали, - закричала якась жінка.

Одразу після цього мама схопила Марину за руку і вони побігли до річки. Марина важкою ходою увійшла у воду та вся напружилась.

- Сонечко, ти ж знаєш, що потрібно нирнути. Лише так вони не зможуть нас знайти через свої сканери, - сказала мама, відчуваючи який страх роздирає доньку.

- Може я почекаю тата з маскою для дихання?

- Маринко, у нас дуже мало часу. Вони можуть почати сканувати в будь-який момент.

Марина кивнула та спробувала зробити те, що сказала мама. Проте в якийсь момент спогади із минулого виплили в найбільш не підходящий момент.

Марина згадала, що минулого разу здоровенні штурмовики також вторглись до їхнього міста. Солдати, які виходили із них максимально погано вели себе з місцевими мешканцями. Вони безцеремонно хапали всіх, хто їм попадеться чи то за волосся, чи то за одяг, чи то просто за руки, та прикладали до їхніх голів невеликий пристрій.

Як тільки пристрій видавав характерне клацання, то людина слухняно рушала в середину такого штурмовика, неначе забуваючи про все на світі. Розповіді про це одразу ж поширились всіма районами і люди, зібравши трохи речей, тікали та ховались хто-куди.

Проте їхні сканери швидко дозволяли відшукувати всякі бомбосховища чи підвали та нещадно забирати людей. Тоді хтось почав ховатись в річці і їх безтурботно обходили.

Марина пам’ятала, як міцно стикав батько її руку, а потім взяв на руки, щоб швидше йти. Хтось закричав, що в річці вони не можуть знайти і батько кинувся туди. Він вже встиг навчити дочку плавати і тому буквально кинув її у воду, коли поблизу почувся вибух.

Але Марині було так страшно, що вона не змогла рухатись і вода швидко її поглинула. Все, що бачила дівчинка в той момент це безмежну кількість води, яка не дозволяла нормально дихати та помалу вбивала.

Якимось дивом батько побачив, що Марина не пливе та витягнув дівчинку на поверхню. Марина погано пам’ятала, що було далі, вона пам’ятала тільки те жахливе відчуття, коли від тебе забирають життя, а страх заважає тобі боротись.

І тепер, трохи подорослішавши, Марина знову відчуває все те саме, що й в той день. «І чому, щоб вижити, я повинна наражати себе на таку небезпеку», - подумала Марина.

- Ниряй, - почулось дівчині і вона нирнула.