Пригадали

По кухні розлився тихенький писк, який кожного разу дещо лякав Наталю. Перевівши дух, жінка обережно, підтримуючи живіт, піднялась із стільця та рушила до духовки. Наталя кілька разів сіпнула непослушні дверцята і лише тоді вони, рипаючи, піддались та впустили в кухню звабливий аромат пирога.

Оглянувши випічку, Наталя незадоволено скривила губи. З низу пиріг дещо підгорів, а зверху виглядав недопеченим. Наталя увіткнула ніж у випічку та швидко витягнула, а тоді побачила, що лезо було сухим, значить їй не потрібно було допікати його. Полегшено видихнувши, жінка дістала пиріг з духовки та поставила на решітку.

Наталя взяла ніж, щоб порізати десерт, але відчула, як малюк почав штовхатися. «Тільки би не по сечовому міхурі», - подумала Наталя, приклавши руку до живота. Десь з вулиці почулись звуки могутнього двигуну, тому Наталя швидко перевела погляд на годинник. Її чоловік саме повинен був би прийти з роботи.

Невдовзі Наталя з вікна кухні помітила на доріжці до будинку свого чоловіка, а поряд ще якогось незнайомця у дивному одязі. Жінка одразу ж задумалась чи вистачить приготованої їжі для гостя. А вже через хвилину вхідні двері відчинились, і двоє чоловіків увійшли в середину.

Як тільки Наталя побачила обличчя незнайомця, то одразу ж ідентифікувала його риси. Жінка швидко закліпала очима, бо в її пам’яті почали оживати спогади про старе життя, яке тепер здавалось на пів справжнім.

Від усвідомлення всього у Наталі підкосились ноги і вона мало не впала на підлогу, але її чоловік встиг її впіймати та посадити на стілець, а потім налив їй води. Наталя помаленьку випила всю воду, але їй все одно здавалось, що в роті пересохло.

Тепер Наталя чітко пам’ятала, хто такий її чоловік, тому навіть боялась поглянути в його бік, щоб не зустрітись із ним поглядом. Тепер всі її думки були тільки про це. Як же тепер бути? Жити як в старому житті вони вже очевидно не можуть і залишитись тут теж… А яку модель поведінки обрати? Повернутись до старої, зробивши як тоді вигляд, що ніякого кохання і пристрасті між ними немає, хоча їх доказ ще хвилину тому її штовхав?

- Капітане Мельнеченко, я бачу ви, як і полковник Борисов, все пригадали? - заговорив генерал Романів.

Жінка тільки кивнула, не піднімаючи голови. Вона тепер ясно пам’ятала, що чотири року їхню команду відправили на завдання в цей сектор галактики. Вони майже вже завершили місію, коли ворожий корабель їх помітив та почав стрільбу.

Один із вистрілів пошкодив двигуни, тому вони змогли долетіти тільки до цієї екзопланети, де була невелика колонія, а коли штурмовик входив в атмосферу, то вони остаточно втратили керування та приземлились в старі руїни.

Їх знайшли мешканці колонії та змогли врятувати їм життя. Проте після довгої реабілітації вони не змогли згадати хто такі та як потрапили на екзопланету. Тому їм нічого не залишалось як стати частиною колонії та жити ніби всього попереднього життя ніколи й не було.

А тепер, лише побачивши обличчя генерала Романів, капітан Мальнеченко пригадала, що колись на службі таємно закохалась у свого керівника полковника Борисова і відчувала, що це взаємно, але через службу обоє не переходили через межу робочих стосунків, удаючи, що це нічого не означає.

- Ваші лікарі вже розповіли про вашу історію, тому те, що сталось тут ніяк не завадить вам повернутись до колишнього життя, якщо ви звичайно будете мати таке бажання… - сказав генерал Романів та в кінці вказав на живіт капітана Марченко.

- Я не знаю, як житиму далі… - тихо, ледь не пошепки, сказала капітан Марченко, маючи сумніви чи може вона говорити за них обох.

- Колишнє життя вже не вернути… Майор Сурков одружився, тільки з місцевою дівчиною, і у них вже є син. Навряд чи він захоче повернутись на службу. Та й в нас вже сім’я… Колись ми вдосталь наслужились й навіть серйозно постраждали. Ми заледве вирвали другий шанс на життя і тому не будемо поспішати, - суворо сказав полковник Борисов та поклав дружині руку на плече.

Жінка лише ледь помітно посміхнулась та відчула, що до неї повертаються сили. Генерал Романів кинув та сказав:

- Отже, у нас є що обговорити…