Терпіти не можна дати відсіч

Яна повільно йшла між високими валунами по знайомій стежині. Звернувши за ріг, дівчина помітила на одному із каменів сумочку та босоніжки і одразу ж здогадалась чиї вони. Ці речі можуть бути тільки тієї, яка також знає про секретний прохід між валунами, який веде на прекрасний закритий пляж.

Яна звернула за останній камінь та вийшла на той самий пляж. Майже біля води стояла білява дівчина і було навіть звідси чути, як вона схлипує. Яна зняла босоніжки, занурила пальці в мокрий пісок і повільно підійшла до подруги.

- Знову Владислав Григорович? - запитала Яна.

- А хто ж ще… Колись я думала, що працюючи поряд із таким генієм, чия компанія першою в Україні запустила швидкісні штурмовики досліджувати сонячну систему, то зможу розвиватись та досягну не менших висот. Але як же важко терпіти щодня його хамську поведінку та болючі коментарі щодо будь-якої дії… - розповіла Ніна.

- Знаю…

 - Але от переважна більшість інших працівників компанії це хороші люди, які завжди тебе підтримують… Але чомусь це все вибивається із пам’яті щойно Владислав Григорович виливає в черговий раз на тебе порцію бруду…

- Ти розумієш, що це різні дії… Ось наприклад доброту можна порівняти із шліфуванням скульптури. Вона придає їй красу та досконалість, а зла дія щодо тебе це коли скульптор бере інструменти та відбиває шматок. Раз і там де була раніше важлива частина тебе, тепер пустота, а те, що залишилось ниє від болі роз’єднання… - пояснила Яна.

Ніна витерла рукою сльози із щоки, закліпала та глянула на подругу. Якусь хвилину дівчина обдумувала сказане, а потім заговорила:

- В цьому щось є… Ти хочеш сказати, що і добрі і злі дії вливають на наше формування і, щоб ми сформувались обов’язкові обидві дії?

- Щось таке… А що відомо про тих, хто дав відсіч?

- Не знаю… Не чула про таких… Але я так не вмію. Розкажи щось про це…

- Ну…