Ти зробив все можливе?

Ліза поправила свій білосніжний костюм і буси, які прикрашали її елегантне декольте, та увійшла у повний зал людей. Які би ви не були сильні та сурові, коли заходиш в цю залу, будучи серед номінантів, само собою починаєш відчувати дике хвилювання, яке розходиться по тілу як електричні заряди та з кожним рухом струм розливається по твоїх нервах, проникаючи у кожен палець.

Єдине, що залишається це відволікати свої думки такими дрібницями, як черговою перевіркою зовнішнього вигляду. І тоді ти хоч і не надовго, проте змушуєш себе забути про хвилювання та причину такого, по якій ти вдягла такий парадний одяг.

Ліза впевненою ходою здолала велику залу та сіла на своє місце за столом. Десь неначе здалеку до неї до неслось шептання асистенток, які не розуміли як Ліза може бути такою спокійною та холодною, так ніби її не хвилює те, що тут відбувається. Вони додали, що вже дещо перехвилювались лише від того, що стоять тут.

Ліза лише подумала, що вони навіть не розуміють наскільки нелегким може даватись зовнішній спокій. Проте саме так вона була вихована…

Колись в дитинстві Ліза пам’ятала, що часто спостерігала за мамою Ірен, яка керувала першою великою лікарнею на новій екзопланеті. Ірен була з тих людей, які мали чітко поставлений командний голос, суворий погляд, вміння переборювати хвилювання та приймати правильні рішення у складних ситуаціях. Вона часто любила повторювати: «Ти зробила все можливе, щоб здійснити задумане?».

А з часом це питання неначе закарбувалось у неї в погляді. Ліза часто бачила, як до неї приходили підлеглі, щоб повідомити про невдачу і тоді мама задавала своє коронне питання, чи то словами, чи просто поглядом, і тоді вони лише ковтали та задумувались над відповіддю.

Більшій частині щось всередині не давало відповісти, що вони доклали максимум зусиль і тому вони розвертались та пробували знову і знову, поки нарешті не прибігали із радісними новинами. А Ірен лише трохи посміхалась, не даючи їм можливість побачити себе слабкою.

Одного разу, коли Ліза вже була більш дорослішою, мама запитала у неї:

- Знаєш, чому більшість моїх підлеглих не можуть сказати, що зробили все можливе, щоб досягнути цілі?

- Ні, - відповіла Ліза, знаючи, що не варто робити дурних припущень.

- Тому що людям властиво докладати менше зусиль, ніж вони можуть. У них завжди є якесь виправдання чи то щось трапилось в особистому житті, чи то щось інше забрало в них час, чи то їм було не цікаво… Проте це зовсім недопустимо, коли мова йде про здоров’я і життя людини. Тому навіть людина, у якої здавалось немає совісті, під моїм пильним поглядом не може сказати, що доклала максимум зусиль. А в такий момент у них часто відкривається бачення того, що ще можна зробити. Інколи люди не розуміють, що великі люди стали такими не завдяки сприятливим умовам, а всупереч всім негараздам. Тому перед тим як остаточно здатись запитай себе: «А ти точно зробила все можливе?»

Тоді Ліза тільки кивнула і від тоді завжди у всьому слідує цьому маминому принципу. Перед початком церемонії, Ліза відкрила на смартфоні мамину фотографію, на якій вона демонструвала свій знаменитий погляд.

Ліза перебрала ще раз у голові все, що вона зробила для свого проекту. І тут вона неначе знову почула мамин голос, який задавав своє коронне питання. Все у середині Лізи похололо від відповідальності за майбутню відповідь. Зрештою, подумавши з хвилину, Ліза кивнула.

А тим часом ведучі розпочали церемонію. Після промови голови комітету, на сцену помалу вийшла дівчина у шикарній вечірній сукні та передала конверт із іменем переможця. Під тріумфальну музику конверт відкрили і прозвучало ім’я переможця:

- Єлизавета Короленко!

Ліза із завмиранням серця піднялась на сцені із єдиною думкою: «Жаль, що мене зараз не може бачити мама».