Мовчати

В один момент їхні очі зустрілись: вона - дитя нескорених земель, він - раб системи, яка не дозволяє мислити поза її межами. В цей перший момент Ліна подумала, що зможе його переконати змінитись, якщо знайти правильні гарячі слова, які відрезонують із його людяністю та розумом.

- Послухайте, там загинуло сотні людей! Це була жахлива трагедія! Про це повинні знати хоча би їхні родичі, - сказала Ліна, апелюючи до його співчуття.

- Там загинуло 11 людей, це офіційні дані! А те, що ви стверджуєте це брехня, яка направлена на дестабілізацію миру та дружби із нашою країною! А значить ви іноземні шпигуни, яких потрібно знищити! - відрапортував він холодним відчуженим голосом, від якого у Ліни аж мурашки по шкірі, та направив на неї свою імпульсну зброю.

- Ви були там! У тому готелі проживало шість сотень людей! І землетрус залишив від нього лише руїни! Як там могло загинути тільки 11 осіб? - запитала Ліна, звертаючись по допомогу до логіки.

- Їх не було в середині готелю в момент землетрусу! - сказав він тим же тоном.

А Ліну затрусило лише від одного спогаду про той момент. Дівчина чітко пам’ятала, як вранці вийшла з ліфту із друзями у вестибюль та попрямували до одного із ресторанів. Проходячи повз черговий заклад харчування, Ліна чітко бачила, що там було дуже мало місць.

А вже через півгодини, коли вони снідали, все затрусило із неймовірною силою. Ліна з друзями кинулась до виходу, проте не встигли й поріг ресторану вони переступити, як їм на голову впала стеля.

Ліна підняла щит із браслету над своєю компанією і тому вони вижили, а коли дівчина отямилась серед уламків, то одразу ж пішла шукати друзів. А потім ті, хто вижив намагався допомогти іншим. Ліна пам’ятала як ходила серед сотні тіл та намагалась знайти пульс хоч у когось, але більшість вже навіть були холодними…

А потім прийшла допомога. Їх витягнули, перев’язали рани. А коли вони вранці отямились в лікарні, то почули по телебаченню, що за офіційними даними загинуло тільки 11 осіб…

Ліна з друзями не розуміли як так може бути і тому викликались у добровольці, щоб допомогти витягнути всіх. Три дні вони розчищали завали та витягували тіла, але навіть після цього офіційні дані не змінились.

Ліна не могла зрозуміти, чому в цій державі не визнають правду, а роблять офіційними даними явну брехню. Ліна не розуміла, як таке можливо в час, коли в її країні люди на інші планети літають.

Тому після відновлення своїх документів у посольстві, Ліна звернулась до влади та привела свої свідчення як жертва трагедії та волонтер. Проте замість логічного пояснення, її чекало звинувачення у наклепі, адже офіційні дані не можуть брехати, бо всі зацікавлені у тому, щоб відобразити у них якомога точніші дані.

Ліна не могла зрозуміти таку логіку та мислення, і тому геть не знала, як реагувати на це. І поки вона роздумувала, якби переконати співрозмовника на іншому кінці трубки, у двері кімнати, де її оселили з друзями вже постукала команда солдат, на чолі із цим рабом системи.

Ліна раніше завжди думала, як так можна сліпо мислити та не бачити речей, які для неї були очевидними. Проте зараз вона чітко розуміла, що для нього це все, що він знає. Це його непохитна реальність, за межами якої він ніколи не був.

- Але ж ми були там! Ми були в тому готелі і бачили все на власні очі! Чому ви ігноруєте слова очевидців? - зробила Ліна ще одну спробу достукатись до нього.

- Всі іноземні шпигуни стверджують, що ніби то щось там бачили. Але це не більше, ніж спроба дестабілізувати мир та дружбу із нашою країною! - повторив він ту ж завчену фразу.

Після цього один із команди швидко підняв імпульсну зброю та вистрілив із неї чітко у голову друга Ліни. Всі закричали, усвідомивши, що навіть суду ніякого не буде і їх поховають у братській безіменній могилі. І офіційні дані казатимуть, що їх тут навіть ніколи й не було…

Але жагу до життя вільної людини побороти важче, ніж здається на перший погляд. Ліна стала перед всіма друзями, підняла щит та подивившись у очі солдафона дала йому зрозуміти, що не збирається так швидко здаватись.