Інколи так у житті буває, що одна подія повністю все змінює та водночас наносить велику шкоду, і тому щоб мати змогу жити далі тобі доводиться забути про все на якийсь час. Але як є час забувати, так і є час згадувати.
Весь час поки Віра сиділа в коридорі та очікувала на свою чергу зайти в кабінет психолога, думала про те, чи правильно вона вчиняє, що прийшла сюди, хоча колись пообіцяла матері на смертному одрі, що ніколи не буде згадувати та розбиратись із тією подією. Але як вона може не розібратись, коли без цього відчуває себе не цілісною.
Ось нарешті двері психолога відчинились і звідти вийшла юна дівчина. Хоча вона була вся у сльозах, проте вона була дуже рада та все ніяк не могла висловити вдячність психологу. Через хвилину дівчина пішла і Віра ще раз подумки перебрала всі за та проти того, щоб розібратись у минулому.
Переборовши бажання піти та назавжди покинути спроби розібратись, Віра увійшла в кабінет та присіла на стілець. Іванна дала їй час призвичаїтись до кабінету та можливість заговорити першою.
Зрештою, Віра розповіла, що коли їй було вісімнадцять років, то вона з друзями таємно вирушила до моря. Та не встигли вони приблизитись до пляжу, як у Віри трапився напад паніки і вона раптово заговорила на мові іншої держави. На власне диво Віра розуміла, що говорила. Дівчина кричала: «Врятуйте нас від штурмовиків», хоча ніяких штурмовиків і близько ніде не було.
Друзі відвезли її додому, а її старенька мама стурбовано кинулась кудись, а після цього вона заборонила їй наближатись до моря. А через рік, коли її мама помирала, то змусила її пообіцяти, що вона ніколи не намагатиметься дізнатись причину свого страху.
Іванна зацікавлено дивилась на дівчину та розуміла, що все це серйозно, адже така серйозна реакція могла виникнути під час жахливої події, яка найймовірніше трапилась у дитинстві. В кінці сеансу Іванна сказала, що проведе дослідження, бо вже має страшний здогад щодо її страхів.
На наступний раз Віра з нетерпінням йшла до Іванни, хоча й розуміла, що не варто сильно надіятись, що за кілька сеансів вона зможе зрозуміти природу свого страху та позбутись його. Цього разу Іванна сама з порогу почала розповідати, що натрапила на дещо дуже цікаве.
Загалом, Іванні довелось знайти видання інших країн та вже там вона змогла дізнатись про жахливу трагедію, яка трапилась близько двадцяти років в затоці, куди приїхала колись Віра.
Як повідомляли іноземні видання, одного чудового ранку один оператор у штабі, який не був новачком, незважаючи на те, що це дуже проста помилка, переплутав координати заток. В результаті він націлив зо два десятки штурмовиків на затоку, де відпочивали туристи, в тому числі й іноземні.
Після цього пілоти розстріляли всіх, кого бачили з твердим переконанням, що вони терористи, які намагаються поширити вірус. Пілотів навіть не здивувало те, що туристи ніяк не були схожі на злочинців та не мали ніякого забороненого обладнання при собі.
Коли оператор зрозумів свою помилку, то жахлива бійня закінчилась вбивством понад сотні безневинних іноземних туристів та ще двох сотень місцевих жителів. А ще близько п’ятдесяти людей зникли безвісти. Вважалось, що вони намагались заховатись в океані і їх віднесло течією.
Як тільки це почула Віра, то й справді щось таке пригадала й на очі навернулись сльози. В той момент вона відчувала, що вже більше не може стримувати лавину жахливих спогадів з минулого. Вона просто повинна все згадати, щоб віднайти забуту частину себе.
В кінці сеансу Іванна попросила Віру знайти свої дитячі фото та показати їх на наступному сеансі. Дівчина обшукала в себе все та була дещо здивована тим, що не знайшла фото на яких би їй менше 6 років.
Прийшовши до психолога, Віра одразу ж розповіла про цю дивину та показала свої фото. Обличчя Іванни одразу ж змінилось і вона покликала її до монітору. Як тільки Віра поглянула на екран, то мало не скрикнула, а по щоках потекли сльози.
В той момент все перевернулось в житті Віри з ніг на голову. Просто перед нею були неспростовні докази того, що насправді вона одна із тих, хто вважається безвісти зниклим.
Віра ще раз перечитала повідомлення: «Розшукується 6-річна Наталі, яка разом із батьками відпочивала в затоці в день трагедії». А до нього прикріплене фото, на якому зображена точна така ж дівчинка як і на її дитячих фото.
Відійшовши від стола Іванни, Віра виявила, що у неї трусяться руки та крутиться в голові. Тому вона спочатку присіла на кушетку, а потім пройшлась декілька разів по кабінету. Після деякої паузи, Іванна запропонувала Вірі терапію, під час якої вона зможе детально згадати події того дня.
Спочатку Віра боялась того, що там побачить, проте потім зрозуміла, що без цього знання вже не зможе продовжувати спокійне життя. Тому вже через кілька хвилин Віра погрузилась у сон, який повернув її в той день.
Віра пригадала, що разом із справжніми батьками вона зупинилась у готелі неподалік та у той день сім’я прийшла відпочити на пляжі. Раптово як ні звідки на відвідувачів пляжу посипались вистріли із імпульсної зброї і вони замертво падали. Інші, помітивши це, почали тікати, проте вистріли все сипались градом.
Віра пригадала як вона саме в той момент гралась, бувши по коліна у воді, а вже через мить її підхопив на руки батько та загорнув в обійми. Він біг з нею на руках кілька хвилин, коли закричав ім’я матері. Віра не втрималась і глянула в бік матері, щоб саме побачити, що вона лежить серед піску.