Прогулянка

Поліна підійшла до вікна доставки, коли там заговівся зелений сигнал, який свідчив, що там все продезінфіковано, та витягнула звідти вечерю. Чоловік та 7-річна донька вже чекали на смачні страви за столом та радісно почали допомагати розпаковувати пакет.

Із вікна доставки Поліна могла прекрасно бачити пішохідну доріжку, яка раніше була майже завжди заповненою. А по вечорах там бродили компанії молодиків, які голосно сміялись та щось обговорювали. Але тепер це була пустинна доріжка, яка тепер здавалась абсолютно непотрібною.

На 10 поверхів вниз пролягали колії метро, по яких майже завжди їздили безшумні потяги. А тепер ці колії виглядають ще більш недолугими, ніж пішохідні доріжки. Здавалось ніби місто вимерло, хоча в середині будинків кипіло життя.

А після ситної вечері їхньою маленькою радістю було те, що сьогодні їхня черга гуляти у міні-парку на 122 поверсі. Поліна швиденько одягнула на свою доньку Вікторію захисну маску, рукавиці та кисневий балон. А потім це ж саме одягнула й собі.

Неймовірно щасливі вони спустились до міні-парку, де Вікторія трохи побігала біля водоспаду та між деревами. А Поліна з чоловіком Олексієм, як колись в юності сиділи обнявшись на лавочці. В останні місяці через карантин вони стали набагато більше проводити часу разом. Спершу це було проблемою, проте на другий місяць вони почали шукати шляхи пристосування до нового способу життя.

Раптом у парк забігло зо десяток чоловіків, хоча дозволено було збиратись не більше як двом дорослим разом. Цей факт одразу ж насторожив відвідувачів парку, бо всі знали, що повинні вже давно були спрацювати їхні чіпи, а оскільки вони йдуть пліч-о-пліч, значить з їхніми чіпами не все гаразд і це все не до добра.

Побоювання Поліни виправдались вже через три хвилини, коли у парк влетіли дрони, а чоловіки їх розстріли…

Після цього бандити наказали всім відвідувачам зібратись біля водоспаду та мовчки сидіти. Поліна обняла доньку та попросила її не дивитись на тих чоловіків. Якийсь чоловік підійшов до них поближче та підслухав, що вони вкрали важливий системний блок у сусідньому будинку, проте вони не змогли вибратись так як задумали, тому перебрались сюди та фактично опинились у пастці.

На вході в парк вже почали збиратись охоронці порядку та розробляти план визволення заручників. Тим часом їхні дрони літали на безпечній відстані від бандитів та збирали дані.

В той же час Поліна звернула увагу на задоволену пару, яка жила на їхньому ж поверсі. Спочатку вона не розуміла причини їхньої радості, проте потім згадала, що ця пара живе у набагато меншій квартирі і вперше за три місяці карантину вони змогли побути поза її межами довше однієї години.

Поліна задумалась про те, що саме в цей час всі хто вирішив зекономити та прибрати квартирку поменше зараз дуже про це шкодують.

Поліна притиснула доньку до себе, проте замість її маленької голови, вона відчула на своїй грудях пластмасову маску, а замість ніжної шкіри її рук, тільки матеріал латексних рукавичок. І навіть запах рідних був для неї не доступним, адже в повітрі можуть бути залишки вірусу, незважаючи на всі заходи дезінфекції.

Розуми Поліни перебив голос жінки, яка благала бандитів дозволити їй заповнити кисневий балон. Бандити сперечались якийсь час. Один з них боявся, що це тільки хитрість, щоб вийти увійти під захист дронів, а інший казав, що вони не готові брати відповідальність за смерть жінки ні від їхньої зброї, ні від вірусу.

Зрештою, вони таки дозволили їй це зробити, але під їхнім пильним прицілом. І в цей момент скориставшись неуважністю бандитів до них підлетів дрон та вистрілив у них дротиками із снодійними.

Йдучи з парку, Поліна бачила як бандитів вивозять у спеціальних боксах, а парк готують до великої дезінфекції.