Карантин

Марина одягнула маску та медичні рукавички своїй 4-річній донці Олені та відмітила, що для неї вони завеликі. Проте по-іншому на вулицю стало небезпечно виходити. Марина ще раз повторила дівчинці, що це не можна знімати і потрібно слідкувати, щоб маска була на своєму місці. Дівчинка неохоче кивнула і вони вийшли у під’їзд.

У дворі нікого не було, лише десь далеко було чутно гавкіт бездомних собак. Температура повітря була явно вище 20 градусів С, тож ще в межах двору стало помітно важко дихати в масці. Тому Марина кожні 10 метрів перевіряла чи Олена не зняла маску, піддаючись пориву.

За межами двору були практично пусті вулиці, зрідка пролітали поодинокі автівки та штурмовики. Похід в магазин тепер став майже чи не єдиним приводом, щоб опинитись на вулиці поза межами тісної квартири та хоча би якось подихати свіжим повітрям.

Марина ще здалеку помітила, що до магазину стоїть черга із близько 15 людей. Деякі із них навіть були одягнуті в захисні халати. Марина зупинилась за метр від останнього в черзі та ще раз поправила на донці маску і рукавички.

Дівчинка хникала та просила маму дати їй подихати хоч кілька хвилин без маски. Мама обняла дитину та з сльозами на очах відповіла, що дуже би хотіла, але не може дозволити їй.

Раптом Марина почула, як хтось попереду кашлянув. Люди повільно відступили та старались не думати про найгірше. Проте у тієї людини кашель все посилювався і вже через 15 хвилин та жінка не могла стримати нестерпний кашель, який ніби розривав її легені з середини.

Здавалось, що ось-ось вона викашляє частину легені. Було помітно, що останні хвилини хвора бориться із сильним бажанням зняти маску та захопити побільше повітря.

Раптово до магазину прилетіли швидкі допомоги та групи швидкого реагування на штурмовиках. Марина обійняла доньку та сказала їй не дивитись на те, що буде далі. Із автомобілів майже вистрибнули зо два десятка людей в захисних костюмах та швидко по під руки почали вести жінку в автівку швидкої допомоги.

Вона спробувала уникнути цього, але її ніхто не слухав. В наступну мить якийсь хлопець із черги кинувся тікати і тоді…

Тоді один із групи реагування підняв пістолет та вистрілив у хлопця дротиком із швидкодіючим снодійним і вже через 30 секунд він впав на землю. Всі в черзі жахнулись та перевели погляд на людей у захисних костюмах. Один із них підійшов поближче до черги та сказав:

- На жаль, ви всі потрапляє в примусовий карантин на 30 днів. Родичів та знайомих помістять поруч, щоб вам було легше.

Чоловік ще не встиг договорити останні слова, а навколо вже стали натягувати стрічку, яка забороняє прохід. А коли чоловік завершив говорити, то кожному почали вимірювати температуру та саджати у штурмовики.

Олена хникала та питала куди вони їдуть. Тим часом Марина поспішила написати своєму чоловікові про те, що сталось перед тим, як їхні чіпи відключать від мережі.

Марина притискала до себе доньку та звисока дивилась на пусті вулиці міста. Їй пригадалось вільне життя, яке було у неї ще кілька місяців тому. А потім на Землю прибула експедиція із нововідкритої екзопланети із зразками.

Припускають, що під час входження в атмосферу одна погано закріплена пробірка розбилась і кораблем почав ширитись невідомий патоген. Таким чином всі члени екіпажу виявились вже зараженими, коли прибули додому.

Ситуацію ускладнювало те, що перший симптом, а саме кашель, який ніби розриває легені, з’являвся тільки на 25-30 день після зараження. А весь час до цього людина почувається більш-менш чудово та спокійно поширює вірус.

Тому, коли у членів екіпажу почався жахливий кашель, вони вже встигли заразити декілька тисяч людей. І, можливо, все би було по-іншому, якби влада одразу ж прийняла серйозні міри, проте як це часто буває, економіка була тоді важливішою за людські життя. Тому, коли міри почали прийматись, лікарні вже були набиті сотнями пацієнтів.

Марина нарешті примітила внизу величезну будівлю, де могло приблизно бути кілька тисяч потенційних хворих. Від усвідомлення цього, жінка відчула як піднімається із низу живота страх та всеохоплюючий жах.