Няня в снігу

Ірина повернула на невелику вуличку, яка вела до її будинку, та помітила, що у міні-парку, який знаходився з лівого боку, в снігу по коліна стоїть дівчина років 20 без верхнього одягу. Це здалось їй підозрілим, тому вона зупинила автівку, вимкнула захист від зовнішніх звуків та відкрила вікно.

Дівчина кричала кудись в глиб парку: «Лілія». В цей момент Ірина згадала, де раніше бачила цю дівчину. Коли вона сьогодні вранці їхала по справам, то зупинилась біля будинку своєї сусідки Олени, яка саме закінчила розробку нового типу двигуна для штурмовика. Ірина знала, що у неї сьогодні важлива презентація, тому зупинилась, щоб побажати успіхів.

Поки вони розмовляли із будинку Олени двічі виглянула ця дівчина і тоді сусідка пояснила, що це няня її шестирічної доньки Лілії на період новорічних канікул у школі. Ірина пам’ятала, як запитала у Олени чи знає ця дівчина, що Лілія особлива дівчинка. Тоді Олена відповіла, що вона їй казала, проте няня не сприйняла як належить серйозно, тому її ще чекає все самій второпати.

Ірина зрозуміла, що няня не просто так залізла в сніг та вигукує назву квітки. Тому вона гукнула дівчину, проте вона навіть не оглянулась. Тоді Ірина вийшла з автомобіля та обережно пройшлась по слідах дівчини.

Коли Ірина наблизилась до няні, то ще раз її гукнула. Бідна дівчина від переляку майже відстрибнула на місці, а потім обережно оглянулась та полегшено видихнула, коли зрозуміла, що це не Олена її кликала.

Ірина повідомила няні, що живе в сусідньому домі та запитала, що вона тут робить. Няня дещо змінилась в обличчі та, якомога делікатніше підбираючи слова, сказала:

- Я тут… Все було гаразд, поки Олена не покинула дім. Тоді ця дівчинка помалу переставала бути милим дитям. Я відкидала від себе зайві думки… Ми грались і все було добре. Я трішки втомилась і присіла на диван. А наступне, що я пам’ятаю, це те, що я прокинулась, а Лілія…

Сказавши останні слова, няня замовчала та опустила погляд. А на її обличчі відобразилась винна. Ірина ковтнула та сподівалась, що насправді нічого поганого не трапилось.

- І що ж з нею трапилось? - запитала Ірина, не витримавши паузи.

- Вона зникла… - боязко відповіла няня, все ще з не дивлячись на обличчя Ірини.

Ірина видихнула та поглянула навколо. Все було в снігу, тому очевидно, що якби дівчина побігла кудись в парк, то вони помітили її сліди, оскільки сьогодні не було снігопаду.

- Чому ти її тут шукаєш? На снігу тільки твої сліди, а дитячих не видно, - запитала Ірина та підозріло поглянула на няню.

- Я… не знаю, - розгублено сказала дівчина та намагалась згадати, що саме її штовхнуло так вчинити.

Ірина поглянула уважно на дівчину та зрозуміла, що вона піддалась контролю розуму та явно не тямила себе в повній мірі. Ірина лише сказала їй, щоб вона йшла за нею. Вони обережно повернулись на дорогу та сіли в автівку.

Ірина пригадала, як сама вперше зіштовхнулась з маленькою дівчинкою, яка мала незвичайні еволюційні здібності. Тоді Лілія з легкістю переконала Ірину, що звичайний хліб це надзвичайно смачне печиво.

А рік тому Олена попросила Ірину кілька годин посидіти з Лілією та дала поради як захиститись від здібностей доньки. Тоді Ірина знехтувала брошурами і вже через кілька годин так само розшукувала дівчинку в зеленому парку.

Певне і ця дівчина пообіцяла, що прочитає брошури і благополучно про них забула. Ірина згадала, що минулого разу знайшла Лілію в парку поблизу невеликого озера, біля якого Олена заборонила їй гуляти самій.

Ірина направила автівку саме туди та ще лише під’їжджаючи помітила маленьку дівчинку, яка сиділа на кризі по середині водойми та дивилась, як починає падати сніг. Няня швидко кинулась до дівчинки, ще до того як Ірина встигла повністю зупинити автомобіль.

Більше розповідей в інстраграм @moon_litera_ua