Сила грошей

За вікном повільно кружляли пухнасті сніжинки та не поспішаючи застеляли землю білою ковдрою. Сніг, що вже торкнувся землі, не танув, тому можна було точно сказати, на вулиці була мінусова температура.

Дивлячись на це, Ольга уявляла, що якби була там, то сніг під ногами мило би хрустів, легенький морозець щипав би її за щічки, а сніжинки прикрашали би її вії. А натомість вона мусить дивитись на цю красу через решітку на вікнах.

Раптом хтось постукав у двері, а потім вони повільно відчинились і у палату увійшов височезний чоловік, якому вже було за 50 років, у чорному плащі та капелюсі. За чоловіком стояв санітар, який попередив його, що Ольга хоч пристебнута до ліжка, але все одно дуже небезпечна. Чоловік подякував йому, буквально виштовхнув за двері та поспішив їх зачинити.

Як тільки двері зачинились, чоловік полегшено видихнув та владно присів на ліжко поруч із Ольгою. Він одного його погляду у Ольги скрутило живіт та їй здалось, що вона муха, яка потратила у пастку до павука.

- Ви із того заводу? - запитала Ольга, даючи знати йому, що він не настільки загадковий, яким хоче бути.

- Це не просто завод, юна леді, - почав говорити чоловік, - Ми практично власники всього цього регіону, бо 80% його жителів це наші працівники. Відповідно всі інші бізнеси залежать від платоспроможності наших працівників. І їм не дуже цікаві такі невеликі групи туристів, які час від часу заїжджають сюди. Крім цього, ми є основними інвесторами лікарень, шкіл, бібліотек, театрів…

Ольга зрозуміла, що цією фразою він пояснює чому вона опинилась тут під жорстким контролем.

- Тому у вас зараз два виходи: прийняти скромну плату та назавжди забути, що ви бачили на тій горі… - чоловік демонстративно зробив паузу, - або наші поліцейські влаштують все так, ніби у вас стався нервовий зрив, ви побачили у власника турбази імпульсну зброю і прихопили її, а потім прибувши в гори, саме ви розстріляли своїх друзів.

Після цих слів Ольга тільки ковтнула, а чоловік розплився у жахливій посмішці, повністю насолоджуючись безмежною владою над життям іншої людини.

Від однієї згадки про те, що сталось у горах, Ольга здригнулась, проте не змогла зупинити настирливий спогад, який зринув із пам’яті.

Все починалось, як звичайна поїздка у гори з друзями. Петро кілька разів хвалився, що знайшов надзвичайно мальовниче містечко у горах, де розробили два десятка маршрутів. Тому цього разу їхня компанія вирішила поїхати саме туди.

На цій турбазі було досить спокійно та атмосферно, а її власник був дуже привітним та дав здавалось сотню порад щодо туристичних маршрутів. Проте Петро хотів прогулятись по вже закритій туристичній стежці, бо вона вела до красивого краєвиду, який він так хотів зняти для свого блогу.

Тому друзі зробили вигляд, що збираються йти по 6-ій стежці, а самі в останню мить звернули на закриту. На їхнє здивування на цій стежці сніг був непогано протоптаний і були зовсім новенькі вказівники. Друзі вирішили, що можливо цю стежку готують до відкриття.

Вже через годину вони спокійно дійшли до того самого красивого краєвиду та влаштували там фотосесію. А потім вони рушили вперед по закритій стежці, яка мала їх вивести на 6-ту.

А десь по середині шляху вони почали відчувати жахливий запах, від якого у них спочатку заболіла голова, а потім вони вже ледве дихали. Тоді Антон, який веде блог про захист екології, сказав, що таке можливо лише, якщо тут десь викидають небезпечні відходи.

Вони звернули трохи в ліс і натрапили на просто величезну яму, в якій була невідома темна рідина, яка навіть у мінусову температуру не замерзла. Антон почав це все знімати для свого блогу та йому вдалось помітити десь на іншому боці ями кілька труб, із яких виливалась ця рідина.

А через кілька хвилин у Христину влучив червоний промінь і вона впала у яму. Рідина майже одразу розчинила її тіло і від цього виду Ольга заледве втримала обід в собі.

- Це заборонена зона! Порушники караються смертю! - почули вони із-за дерев.

Ніхто із них не хотів стати наступною жертвою, тому всі друзі швидко кинулись бігти хто куди. Ольга пам’ятає, що знайшла якусь невелику печеру та заховалась там, зрідка чуючи крики друзів.

Поки Ольга сиділа в темній печері, то їй вдалось пригадати розповіді власника турбази про те, що у цьому регіоні розташований завод із світовим ім’ям, який скоріше за все і ховає тут свої відходи. Дівчина кілька разів перевіряла свій смартфон, проте у цьому регіоні не було ніякої мобільної мережі.

Під вечір Ольга спробувала вийти з печери, проте тепер по всюди було чутно кроки охоронців, яких тепер стало здається більше сотні чи може їй лише так здалось. Тому дівчина повернулась в печеру та була там аж до ранку, а тоді її розбудили люди у дивній формі. Вони націлились на неї спочатку імпульсною зброєю, а потім височезний чоловік сказав їм, що у нього на неї інші плани.

Наступне, що Ольга пам’ятає, це те, що вона прокинулась прив’язаною до ліжка, коли її везли по коридорах лікарні. Дівчина намагалась опиратись лікарям та пояснити, що вона жертва, проте вони вкололи її якусь гидоту неначе скаженій собаці, від якої вона втрачала стабільність свідомості.

А тепер цей височезний чоловік змушує її піти на угоду з совістю та забути, що цей завод руйнує природу або він повністю зруйнує життя, закривши її до кінця днів гнити у якійсь темній та брудній тюрмі.