Свідок

Той вечір був хорошим. Вероніка на кінець-то потрапила в число асистенток, яких Лідія Станіславівна бере на вечірки. Хоча вона й стояла у другому ряду асистенток, позаду начальниці, вона все одно могла бачити шикарний зал та гостей, які злетілись із різних планетарних систем на 130-річчя їхньої корпорації.

Дві асистентки попереду повинні були бездоганно знати імена всіх гостів та підказувати їх Лідії Станіславівні, а дві позаду повинні були виконувати дрібні поручення. Проте таких поки не було і тому Вероніка дивилась на сцену, де саме почала виступати її улюблена група «Одинока зірка».

Співаки не встигли закінчити перший куплет, як асистентка з першого ряду Настя обернулась та сказала саме Вероніці сходити у їхній офіс та принести начальниці іншу брошку, бо на іншому кінці залу ходить жінка із такою ж.

Вероніці не хотілось покидати вечірку у самому її розпалі, ще й під час виступу її улюбленої групи, та йди на інший бік комплексу в офіс, проте не могла відмовити у перший ж раз, коли її взяли на вечірку.

Тому Вероніка тільки уточнила, яку брошку взяти, та обережно пройшлась між гостями до виходу. Вероніка зупинилась на хвилину, щоб послухати приспів, проте побачила злобний погляд Насті, тому швидко покинула залу.

Дівчина йшла не дуже швидко, оскільки була на підборах, однак по дорозі роздумувала як можна скоротити шлях. І тут вона пригадала, що якщо пройтись через парадний хол, то буде на 3 хвилини швидше.

Вероніка швидко звернула за ріг та вийшла в коридор над парадним холом, по середині якого був один із найгарніших фонтанів, що тільки бачила Вероніка. Пройшовши половину коридору, Вероніка помітила, що поблизу фонтану стоять два чоловіки та сперечаються.

Придивившись, Вероніка зрозуміла, що це брати Селезенко, яким батько залишив чималу долю корпорації після смерті. Брат з бородою мав погану славу. За чутками він був пов’язаний із криміналом, проте його так ніхто не може ув’язнити, тому що всі свідки та докази дивним чином зникають.

За роздумами Вероніка дійшла до повороту. Проте не встигла вона далеко відійти, як почула характерний звук вистрілу імпульсної зброї.

Почувши цей звук, Вероніка одразу ж притиснулась до стіни та сподівалась, що стріляли не у її бік. Через хвилину вона переборола дикий параліч та виглянула із-за рогу. Коридор, яким вона йшла був пустим, проте там внизу біля фонтану Вероніка побачила те, від чого їй хотілось закричати, а натомість вона закрила собі рот рукою.

Там внизу брат з бородою стояв із імпульсною зброєю в руках над мертвим тілом свого брата. Він дивився деякий час на тіло, ніби переконувався, що брат і справді мертвий. А потім чоловік просто кинув імпульсну зброю у фонтан.

Вероніка не могла повірити, що таке могло трапитись прямо у парадному холі. Дівчина почала оцінювати ситуацію та те, як їй краще вчинити. А поки вона роздумувала, то помаленьку ринула під захист сутінок коридору на ліво.

З одного боку потрібно викликати охорону та доповісти правоохоронцям, а з іншої у цього брата надзвичайно погана репутація, а зараз він безжалісно вбив рідного брата і тому навряд чи пожаліє незнайому дівчину, яка не займає високої посади та може стати причиною того, що він отримає смертний вирок.

Йшовши по коридору, Вероніка заледве стримувала ридання та паніку. І тут їй сяйнула думка, що скоріше за все він не бачив її там, аж в коридорі на третьому поверсі, тому якщо вона поки побуде в тіні та продовжить звичайне життя, то він не буде зазіхати на її життя. А потім вже коли розпочнеться серйозне розслідування, то вона обов’язково дасть свідчення.

Взявши необхідну брошку в кабінеті, Вероніка швидко поспішила назад на вечірку. Спочатку вона думала піти в обхід того коридору, хай і довшим шляхом. Проте потім цікавість її замучила і вона пішла глянути, що там у парадному холі.

Вероніка обережно підійшла до перил та подивилась вниз, але біля фонтану вже не було ні брата з бородою, ні тіла іншого брата. Вероніку пронизав дикий страх. Вже не було й сліду від злочину, який скоїли менше 10 хвилин тому.

А в наступну хвилину хтось торкнувся її плеча. Вероніка обернулась та побачила, що це був брат з бородою.

У Вероніки за одну секунду пронеслось тисяча думок у голові. «Що він тут робить? Він мене бачив і тепер прийшов і за мною? Це мій останній день? Ось так з брошкою у руках? А моє тіло ніколи ніхто не знайде серед безмежного космосу?»

- А ти чому не на вечірці? - запитав брат з бородою.

- Ой, Сергію, ти мене налякав, - затріскотіла Вероніка, - ти собі не уявляєш, яка я рада, що потрапила на неї! Там все таке гарне та миле. Там навіть сьогодні виступає моя улюблена група «Одинока зірка». І тут раптом Настя мені каже, що там у жінки на іншому кінці зали точно така ж брошка, тому я повинна терміново збігати за іншою, інакше це буде скандал та зіпсує модний образ начальниці.

Вероніка й сама не знала, чому сказала цьому чоловікові, імені якого вона не пам’ятала «Сергію». Проте вона точно умисно йому сотню разів помахала перед очима брошкою у вигляді бджілки, щоб показати, що зараз це її найбільша проблема.

- А попри парадний хол ж ближче, здається, Сергію, чи ти не знаєш? - говорила Вероніка із вдаваною безтурботністю.

- Ви помилились, я не Сергій, - лише сказав чоловік, - але сюди й справді ближче.