Пора розкрити таємницю

Той ранок відрізнявся від всіх інших тим, що зі всіх куточків містечка збігались люди на Центральну площу. Дещо сонна Слава не одразу зрозуміла, в чому причина такої цікавості до звичайної площі. А потім хтось ткнув пальцем в небо і дівчина побачила велику залізну машину, яка здавалось була непідвласна гравітації.

Машина обережно опустилась на площу і помалу відчинились двері. Через хвилину показались троє людей в однотонних костюмах. Мер містечка поспішив до них та потиснув їм руки.

Слава глянула на прапор, який прикрашав корпус машини, і в цей момент у неї в середині все захололо. Вона зусиллям волі подавила спогади, що виривались із дитинства і швидко дістала смартфон.

Дівчина знайшла діалог із сестрою Лізою та повідомила, що чутки підтвердились. Водночас Слава обережно підійшла до огородження та намагалась максимально скопіювати емоції незнайомців. Підібравшись достатньо близько, вона увімкнула диктофон на смартфоні.

В цей час головний щось говорив меру на своїй мові, а інший член екіпажу перекладав. Славі вдалось почути, що вони хочуть побудувати поблизу їхнього міста якусь будівлю, а в якості вдячності, вони вкладуть у їхнє містечко серйозні кошти.

Після невеликого привітання мер повів гостей до Ратуші, а люди вирушили фотографуватись на фоні іноземної машини. В цей час Слава швидко відпросилась з роботи та кинулась до сестри.

Ліза кілька разів переслухала слова головного та сказала, що він говорив не про звичайну будівлю, а про достатньо токсичний завод, який може серйозно вдарити по екології їхнього регіону. Слава боялась просити сестру розповісти про все меру, адже таким чином її таємницю буде розкрито і ніхто не знає, які будуть наслідки.

- Ми повинні про все розповісти, - сказала Ліза, перервавши тишу.

Слава лише кивнула і знову побачила перед собою маленьку дівчинку, яка просить про допомогу…

Славі було не більше 8-ми років, коли, бувши у гостях в бабусі, вона натрапила на незвичайну печеру десь в лісі. Дівчинці стало цікаво, що там і, поборовши страх, вона вирушила в середину. Де-не-де на стінах сирої печери зустрічались таблички з надписами на незнайомій їй мові.

Раптом дівчина почула, що там попереду хтось розмовляє та наближається до неї. Слава злякалась та поринула в коридор праворуч. Звернувши за ріг, дівчинка побачила, що стіна ліворуч зверху до низу мала велике вікно.

Підійшовши до цього вікна Слава побачила за ним кімнату, в якій знаходились в два ряди ліжка та з десяток лисих дітей в однакових білих лляних піжамах. Вони її одразу ж помітили та кинулись до скла.

Слава відстрибнула до іншої стіни, а діти стали кричали щось на своїй мові. Через хвилину Слава наважилась підійти до скла та подивитись на них. В один момент її увагу привабив погляд дівчинки приблизно такого ж віку.

Діти за склом всі були схожі і через те, що вони були лисі, можна було з легкістю помилитись у їхній статі, проте в той момент Слава не сумнівалась, що то була дівчинка. У тому погляді вона побачила біль, безнадію та відчай. На відміну від інших дітей, та дівчинка перестала кричати, бо певне зрозуміла, що їх по-перше не чути через скло, а по-друге вона їх все одно не розуміє.

Слава й сама не пам’ятала, яким чином вона тоді пробралась в середину лабораторії та відчинила ту кімнату, проте чітко пам’ятала їхні щасливі обличчя та те, що вони з радістю побігли за нею до виходу з печери.

Однак люди з лабораторії довго не чекали, щоб вирушити за дітьми. Слава бачила, як діти між собою сперечаються та вирішують, що їм робити далі. А тоді, коли всі розбіглись по селу, Слава сама схопила за руку ту дівчину та привела у дім бабусі та переконала батьків врятувати її.

Слава пам’ятала, як люди в уніформі охоронців ходили селом та перевіряли ледь не кожен закуток. Вже в першу годину десь здалеку було чути дитячі крики. А потім охоронці направились до їхнього будинку…

Слава принесла дівчинці свій одяг, а бабуся замотала її лису голову в хустку. Проте дівчина все одно виглядала дуже наляканою. Слава намагалась зрозуміти, що ще на її думку може виказати її, а дівчина лише задерла рукав. Слава здивовано поглянула на чисту шкіру, а дівчина вказала на малюсінький шрам.

Слава не розуміла, що це означає, проте втямила, що це може її видати, тому вона відвела її у погріб. Слава зсунула великий ящик та відчинила під ним сховище для круп, яке бабуся таким чином ховала від гризунів. А коли дівчинка там заховалась, то Слава поставила ящик на місце.

Через кілька хвилин у їхній дім увірвались охоронці. Її батько запитував по якому праву вони вриваються, а ті лише скрутили йому руки та сказали, що вони розшукують небезпечні елементи суспільства, тому вони можуть тут хоч все перекинути.

Поки батько сперечався з головним, інші охоронці нахабно снували по будинку, зазираючи в шафи, під столи та ліжка. Коли один з них помітив Славу, то вмить кинувся до неї та схопив за руку. А потім він зняв з поясу якийсь пристрій.

Коли батько помітив, що охоронець міцно тримає за руку Славу, то спробував зупинити його, але головний перегородив йому дорогу. В цей час охоронець почав водити пристроєм по внутрішній стороні руки Слави. Коли пристрій ніяк не відреагував, охоронець сказав:

- Чіпа немає, ця не з наших.

Вони походили по будинку ще кілька хвилин та пішли ні з чим. Слава почекала поки вони зникнуть з вулиці та звільнила дівчинку. Через декілька днів батьки вирішили повернутись до містечка, в якому всім сказали, що ця дівчинка це племінниця, яка залишилась без батьків.