Випадок у потязі

Лізі перехопило дух, коли вона підійшла до підвісного залізного моста над невеликою річкою. Вона знала, що він надійний та навіть рідко хитався, проте їй все одно було важко впевнено по ньому ступати, знаючи, що внизу небезпечні скелі.

Попереду йшов чоловік, який навіть не надав значення цьому мосту, а ще дівчина собі нагадала, що її має більше турбувати морозець, який вже щипав її за щічки. Тож видихнувши, Ліза ступила на міст на намагалась думати лише про коротку, але чарівну поїздку Hyperloop, яка на неї очікувала через кілька хвилин.

Пройшовши підвісний міст, Ліза поспішила пройти ґрунтову стежку та опинилась на дорозі, яка вела до вокзалу. Навколо нього було чимало людей та автомобілів, які також прибули на рейси.

Ліза швидко проштовхнулась крізь натовп та саме встигла побачити як відкриваються двері того самого потяга, в якому вона повинна їхати. Через хвилину диктор оголосила по гучномовцю посадку на рейс до Києва і в потяг почали заходити десятки людей. Деякі з них були з невеликими валізами, а інші як Ліза лише з рюкзаком.

Власне Лізі не потрібна була валіза, адже вона їде до столиці лише, щоб прозвітувати перед генеральною радою, а вже ввечері вона пригне до такого ж потяга до її рідного міста.

Зрештою, дівчина дійшла до одного із сенсорів, приклала зап’ясток і сканер зчитав її код та знайшов куплений нею раніше квиток, а потім пропустив її в середину. Ліза швидко знайшла своє місце біля вікна та стала роздивлятись людей на пероні.

Через 10 хвилин потяг зачинив двері та почав розганятись. Ліза пам’ятала, що поблизу неї сидів 5 річний хлопчик, який по всьому потягу кидав футбольний м’яч. Одна дівчина не помітила м’яч і ледве ногу не скрутила.

А в наступну хвилину Ліза чітко пам’ятала, як червоний промінь світла майже осліпив її на якусь секунду та злегка обпалив їй сітківку ока, а потім всі побачили як потяг на великій швидкості вилетів з труби та попрямував невідомо куди.

Спогади переміщались в голові Лізи і вона не могла згадати, що було спочатку: підвісний міст чи хлопчик з м’ячом. Зате після того, як потяг вилетів із вакуумної труби, Лізі здавалось, що вона пам’ятає кожну секунду.

Звідусіль кричали пасажири потяга, які не розуміли, що трапилось. За вікном занадто швидко проносився краєвид і можна було тільки здогадуватись, куди вони впадуть. Але вже через хвилину вони опинились на воді, а потім потяг почав помалу занурюватись під воду.

Ліза підняла свій рюкзак з землі та одягнула. В цей момент вона раділа тому, що рік тому купила водонепроникний рюкзак і її важливі документи та техніка не поглине вода. Ліза згадала, як в минулому році приїздила в Київ, щоб так само представити звіт і тоді вона потрапила під сильний дощ, який повністю знищив важливі документи і їй довелось все відновлювати кілька тижнів.

Через хвилину провідниця сказала, що зможе всіх випустити через аварійний вихід. А потім вона уточнила чи всі вміють плавати, бо рятівних жилетів в них немає, бо це ж все-таки потяг, а не корабель.

Якась дівчина сказала, що вона не вміє плавати і навіть панічно боїться води, тому вона ні за що не піде туди. Після цих слів вона побігла та зачинилась в кабінці туалету. Провідниця нелегко видихнула та сказала пасажирам, що цей випадок скоріше за все вже зафіксували, тому до них вже мають наближатись рятувальні команди, які витягнуть нас з Дніпра.

Провідниця повільно відчинила аварійний вихід. Силове поле стримувало воду від затоплення салону, проте провідниця сказала, що ми з цього боку можемо вільно вийти туди. Ліза обережно увійшла в прохолодну воду і побачила, як провідниця направилась до кабінки туалету.

Дівчина з всіх сил пливла до поверхні, щоб зробити такий бажаний ковток повітря та подати знак рятувальникам. Виринувши на поверхню, Ліза не побачила ніде поблизу жодного рятувального корабля чи штурмовика. Дівчина спробувала самостійно плити до берега, коли відчула сильну ударну хвилю, яка силою викинула її на берег…

Більше розповідей в інстраграм @moon_litera_ua