Правда…

Набережна Дніпра була сьогодні вітряною та досить прохолодною, тому Наталі защепила куртку майже до самого верху. Одну руку вона гріла в кишені, а іншу - тримаючи за руку Леоніда. По праву руку від них небо вже почало зафарбовуватись у багряний та оранжевий кольори.

Єдине, що дещо тривожило Наталі в цьому моменті, це те, що крім них на набережній більше нікого не було. Проте вона спробувала не звертати увагу на цю тривогу та просто насолоджуватись моментом.

Раптом Леонід зупинився та став до неї обличчям. Наталі заглянула йому в очі та впізнала цей погляд. Він збирається сказати їй щось неприємне, і тому ретельно підбирає слова. Вона постаралась не надто напружуватись, щоб він зміг зібратись з силами.

- Наталі, пам’ятаєш, раніше ти дуже хотіла знати, від кого я постійно тікаю… - нарешті сказав Леонід.

Наталі у відповідь кивнула та поглянула на нього так, щоб він зрозумів, що вона в будь-якому разі буде його підтримувати.

- Так ось… Двадцять років тому одному вченому вдалось створити біокамеру, яка здатна виростити із заплідненої яйцеклітини людину до десятирічного віку. У нього було кілька невдалих спроб, проте зрештою він таки виростив 10 осіб, серед яких був і я… - сказав Леонід.

Наталі поглянула на нього і подумала, що це жарт. Вони знайомі вже 3 роки, і за цей час точно би помітила, щось незвичайне. Леонід одразу ж розпізнав цей погляд. Він й так здогадувався, що повинен буде довести свої слова.

- Але це ще не все. Йому вдалось зробити позитивні коригування нашого ДНК, тому тепер ми десятеро маємо незвичайні вміння…

Після цих слів Леонід підійшов до мосту та одним махом заплигнув на вершечок. Разом із цим видовищем Наталі різко захотілось заховати другу руку в карман та ступити кілька кроків назад. В наступну мить Леонід спокійно пригнув вниз. Наталі дещо погано бачила другий стрибок, бо порив вітру кинув частину волосся їй на обличчя.

Наталі скувало від невідомості та жаху. На мить вона засумнівалась чи все це відбувалось в реальності, чи це тільки її сон. Він помалу наближався до неї і вона повинна була прийняти рішення змінити ставлення чи ні.

Наталі згадала, що жила в маленькому провінційному містечку без особливих перспектив в житті. Її життя перетворилось в нудні будні та зрідка веселі вихідні. Їй хотілось чогось більшого, але вона й гадки не мала чого саме.

В той вечір Наталі зробила покупки в місцевому супермаркеті та неспішно йшла попри парковку. В той день її сумка була невеликою, бо до зарплати був ще тиждень. Раптово попри неї пробігло кілька чоловіків, які штовхнули її сумку. Вона вже хотіла розпочати сварку, проте вони швидко зникли.

Пройшовши ще кілька метрів Наталі помітила, що якийсь хлопець ховається за якоюсь машиною. Вона запитала його, що він там робить, а він лише шикнув на неї. А вже через хвилину він біг в її сторону, схопив за руку та потягнув кудись. Наталі спробувала вирватись, проте він був сильним.

Бігши позаду неї, вона могла лише сподіватись, що він не вчинить чогось поганого з нею. А потім вона помітила, що позаду них біжать якійсь чоловіки. Наталі спочатку подумала, що це все дурний спосіб познайомитись або якийсь розіграш, проте коли ті чоловіки вистрілили, Наталі не на жарт перелякалась. А в наступну хвилину вони обоє забігли в останній момент у двері напівпорожньої маршрутки.

Хлопець сказав їй, що ті чоловіки побачили, що вони розмовляли і тому вона тепер в небезпеці. Він порадив змінити їй щось у зовнішності, щоб їм було важче її знайти. Наталі мало не плакала і вимагала пояснити їй, що відбулось. В той момент хлопець не зміг нічого краще придумати, щоб її заспокоїти, як обійняти.

Від тоді Наталі змінила разом з ним не одне місто, проте ні дня не пожалкувала, що покинула нудне життя. Тоді він пообіцяв, що розповість їй про все одного дня і ось він настав. Вона повинна була вирішити, що буде робити все знаючи: втече та спробує повернутись до колишнього життя чи прийме правду та перейде на новий рівень…

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua