День суду

Серце Валерії шалено билось, тому вона на секунду закрила очі та спробувала вгамувати наростаюче хвилювання. «Все буде добре, ти в оточенні професійних охоронців. До того ж, він не наважиться заподіяти тобі шкоду при телекамерах та стількох свідках», - заспокоювала себе Валерія.

Зрештою, вона дійшла до тих самих дверей, які були точкою не повернення, та почула як її викликає на допит прокурор. Валерія глибоко видихнула, відчинила та увійшла в судову залу, яка була переповнена телекамерами та звичайними людьми, які хотіли знати послухати, що скаже останній живий свідок тієї трагедії.

Валерія присіла на своє місце і тоді прокурор попросила Валерію розповісти про той день, від якого вже минув рік.

- Це був досить звичайний теплий осінній день, - розпочала Валерія, - на початку вересня моя дворічна донька почала ходити в дитячий садок, а я повернулась на роботу після декрету. Проте в той день у мене був вихідний. В той ранок я відвела донечку до садка, а коли повернулась то заварила собі чашку гарячої кави та з книгою сіла поблизу великого вікна, яке виходило на дорогу.

Валерія здригнулась від одного спогаду про те, що було далі, тому вирішила зробити невелику паузу та зробити ковток води.

- Я не встигла випити навіть половини чашки кави, як побачила, що зверху падає червона «Тесла». По її маневрам я подумала, що водій втратив керування, проте я можливо помилилась. Все тому, що автівка повинна була приземлитись на велике дерево, а водій певне не захотів цього і тому за метр до гілок скерував автівку в інший бік, де саме була зупинка для автобусів.

В залі почулись незадоволені вигуки. Суддя попросив, щоб в залі знову була тиша. І через кілька хвилин вигуки припинились.

- Дехто з людей також помітив, що падає автомобіль, тому відійшли, проте так все ж залишилось чимало інших. Не всім з них вдалось вижити під грудою погано керованого автомобіля, - обережно промовила Валерія.

Після цих слів в залі знову почулись незадоволені вигуки, проте вони швидко припинились.

- Що ви зробили, коли це побачили? - запитала у Валерії прокурор.

- Спочатку я була сильно шокована побаченим. Але я змогла знайти в собі сили, щоб відставити чашку та книгу і набрати номери швидкої та поліції. А потім я вибігла на вулицю. Люди кричали від болі та жаху, - сказала Валерія і у неї по щокам потекли сльози.

Валерія закрила обличчя руками та якусь хвилину намагалась вгамувати емоції. Всі розуміюче очікували поки Валерія знову зможе говорити.

- Пробачте, - нарешті сказала вона, - на місце події тоді прибули й інші люди, дехто з моїх сусідів, а інші просто йшли по вулиці. Я саме допомагала жінці перев’язати зламану ногу, коли відчинились двері і з салону автівки вийшов хлопець років 25. Він почав говорити не пов’язані між собою слова та криво йти прямо по крові, тому хтось закричав, що цей водій під кайфом.

Валерія не змогла продовжити далі, бо зал вибухнув хвилею обурення. Люди кричали, що йому потрібно призначити довільне відбування в найгіршій тюрмі. Суддя намагався заспокоїти зал, однак більше 10 хвилин його просто не було чути. Водночас хлопець, якого сьогодні судили, байдуже розглядав візерунки на стіні зали.

- Хлопця буквально врятувало те, що туди приїхали медики та правоохоронці, бо численні свідки були готові вчинити самосуд, - продовжила Валерія, коли в залі запанувала тиша.

- Чи можете ви сказати, чи є в цій залі зараз хлопець, який в той день вийшов із салону автомобіля? - запитала прокурор.

- Так, це хлопець, який сидить в наручниках, - відповіла Валерія та вказала на хлопця.

Весь зал знову вибухнув вигуками, що його потрібно засудити до довічного покарання. Після цього Валерія покинула судовий зал. Вийшовши на вулицю, вона відкрила свій чорний зонтик та поспішила до автівки, біля якої стояв її чоловік. Він був проти того, щоб вона давала свідчення в суді, адже всі інші свідки таємниче загинули. Проте тепер вона не шкодувала, що зробила це.

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua