Ціль: згадати

Марина затамувала подих та спробувала вгадувати наростаюче хвилювання. Щоб вона сьогодні тут стояла, десять людей півроку напружено працювали та ризикували своїм життям. Тому вона не може виказати себе надмірним хвилюванням.

Марина знає, що для прибирання кабінету командира вибирають дівчат, які не зацікавлені у наукових розробках, щоб вони не копирсалися у нього речах. Тому дівчата зазвичай байдуже слухають музику та роблять свою справу.

Марина глибоко видихнула та відчула, як хвиля страху зникає. Марина із маскою байдужості закотила візок до кабінету командира та прийнялась за роботу. Командир й досі був у системі, та вже за кілька хвилин він примітив Марину та поспішив на вихід.

Марина не поспішала та на совість протирала полички. Вона не могла почати операцію, поки на її браслеті горить червоний сигнал. Це означає, що її спільники поки не взяли контроль над системою. Тільки, коли Марина повністю витерла пил на першій поличці, на браслеті загорівся жовтий сигнал і вона пішла до туалету, де немає камер.

Тим часом спільники зациклили запис і Марина побачила зелений сигнал. Вона одразу ж кинулась обшукувати кабінет. Перевіривши кілька поличок із рідкісними книгами, Марина помітила «Класифікацію системних помилок». Цією книгою користуються ремонтники, але вже ніяк не командир.

Марина поспішила її витягнути і в ту ж хвилину відчинилась картина, за якою було сховище. Для його відкриття потрібно розпізнати відбиток. Марина підійшла до візка та знайшла там силіконовий макет пальця із відбитком командира. Вона одягнула його на палець та почекала хвилину, поки її шкіра нагріє тонкий шар силікону.

Притиснувши палець до сенсора, Марина побачила, як відкривається її ціль. У сховищі було багато прототипів різних винаходів. Але їй був потрібен тільки один із них. Тому вона стала обережно витягувати шухляди, шукаючи потрібний винахід.

Сигнал на браслеті помалу почав ставати салатовим. Таким чином Марина зрозуміла, що часу все менше. Зрештою, вона знайшла шухляду із маленькими чіпами. Марина обережно витягнула один та помістила в спеціальний титановий контейнер, який захищений від сканування. Після цього в порожнє місце вона поставила підробку.

Виконавши підміну, Марина швидко повернулась до туалету, щоб продовжити прибирання. Через кілька хвилин сигнал на її браслеті знову став червоним, тому вона повинна була вести себе максимально не підозріло.

Марина відчувала себе в напрузі аж до того моменту, поки вона не вийшла із захищеної території, тримаючи замаскований титановий контейнер. За межами захищеної території мільйони людей страждали від вірусу.

Вірус приводив жертву до смерті тільки через кілька років, постійно даючи марну надію на вилікування. Ліки від вірусу винайшли за кілька місяців після першого спалаху, але владі не було вигідно витрачати велику кількість коштів на масове виробництво ліків. Натомість вони просто заховались на захищеній території та роблять вигляд, що вірус ніяк їх не стосується.

Проте Марина все може змінити. Коли все тільки розпочалось, вона перебувала із своєю мамою в лікарні, яка всіма силами боролась із вірусом. Щоб захистити свою маленьку донечку, вона виробила у дитини імунітет до вірусу.

Через багато років лікарі, які все ще хотіли допомогти простим людям, вивчали імунітет Марини та спробували відтворити процедуру для інших. Однак їм не вистачало повної картини дій її матері, тому Марина придумала план як отримати прототип чіпа, який допоможе Марині пригадати дії матері.

І ось сьогодні, через стільки місяців, Марина тримала цей прототип. Вона негайно вирушила до майже повністю зруйнованої будівлі, де працювала її мама. Марина причепила чіп на шкіру позаду вуха та відчула неймовірний прилив.

Її друзі від’єднали чіп від зв’язку із системою захищеної території, тому вона могла без страху об’єднатись із можливостями чіпа. Вже через кілька хвилин спогади почали оживати неначе наяву і Марина побачила маму. Зовсім скоро вона згадає…

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua