Це обійдеться лише тим…

Світлана набрала повні легені повітря та вдягнула захисну маску. Вона натиснула на кнопку і до неї під’їхав черговий зламаний робот. Світлана стала розкручувати панель, а маленькі деталі вона складала в спеціальний контейнер поблизу неї.

За останній рік Світлана вже добре набила руку і тому їй вистачає тільки одного погляду, щоб сказати, які деталі можна пустити на повторне використання, а які краще зразу на переплавку. Тому вже за 21 хвилину Світлана випотрошила всі нутрощі робота.

Після цього вона взяла маркер і написала на корпусі 32%. Це означало, що вона знайшла тільки 32% деталей, які можна повторно використовувати. Світлана знову натиснула на кнопку і корпус пустого робота поїхав у наступний відділ, а до неї під’їхав новий робот.

Коли Світлана закінчила зміну, на вулиці вже було темно. Вона з колегами сіла у маленький трамвайчик, який зібрали із таких роботів, та нарешті змогла закрити очі.

Їдучи на цю багату екзопланету в минулому році, Світлана й подумати не могла, що тут буде сидіти на переробному заводі поблизу сміттєзвалища і ні разу за рік не побачить чудесних технологій багатої екзопланети.

Все тому, що поїхати до найближчого високотехнологічного міста коштує дві місячні зарплати на цьому заводі, а це дорівнює річній зарплаті на рідній планеті. Тому Світлана не може собі дозволити так витрачати кошти, які так важко їй даються.

Єдиний плюс цієї роботи, що тут вона отримує достатньо високу заробітну плату в порівнянні із тією, яка їй світила на рідній екзопланеті. Якщо вона проробить тут ще два роки, то зможе вирватись із абсолютної бідноти та дати батькам гідну старість, а можливим дітям хороше дитинство.

І все це обійдеться їй лише тим, що вона по 14 годин працюватиме поблизу сміттєзвалища. Лише…

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua