Ми капля в морі… Чи насправді ні?

Аліса помітила великий камінь серед води, до якого можна було добратись по меншим камінням, тому, як в дитинстві, швидко залізла на свою ціль. Вода була тепленька та на диво спокійною. А на небі велика жовта куля невпинно наближалась до горизонту, змушуючи небо зафарбовуватись у різноманітні відтінки червоного.

Тут, слухаючи шум океану та споглядаючи прекрасний захід сонця, можна з легкістю відволіктись від міської метушні та почути внутрішній голос. Аліса саме зробила ковток кави, коли на неї бризнула хвиля. Аліса примружилась, а коли відкрила очі, то помітила, як по її щоці тече маленька крапля. Її рука затремтіла над поверхнею обличчя, а в пам’яті повстали слова Лілії: «Ми всього-на-всього маленька капля в океані. Що ми можемо зробити, Алісо, проти цієї системи?»

Аліса спробувала відкинути ці слова та зробила ще один ковток кави. А потім відкрила кришку, щоб поглянути чи багато ще залишилось рідини. Раптом вона помітила, що із кришки у воду впала маленька крапля кави. Хоч капля була і маленька, але значно змінила воду, зробивши її темною на якийсь час, поки кава не розсіялась.

Аліса згадала, як розповідала її бабуся, що колись автомобілі їздили на бензині, який є продуктом переробки нафти. А одна крапля нафти з легкістю забруднювала цілий кубометр води. Аліса подумала, що в цьому щось є, навіть капля може щось змінити в океані.

Аліса не стала більше чекати та побігла до Лілії, бо здається у неї зародився плани боротьби проти безжалісної роботизованої системи.

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua