Новий шанс чи ні?

Віра відчула біль у всьому тілі та швидко відкрила очі. Вона знаходилась у якійсь ванні із невідомою рідиною. На перший погляд ця рідина була схожа на слиз, але не бридкий, а приємний, зігріваючий та він швидко висихав на шкірі. Віра побачила на тумбі поруч рушник та одяг, тому обережно вилізла з ванни, витерлась та одяглась. Вона поглянула на себе в дзеркало та побачила милу юну дівчину.

Зрештою, Віра відчинила двері та опинилась у коридорі. Вона йшла якийсь час, намагаючись знайти хоч когось. Це місце видавалось їй абсолютно незнайомим. Як вона тут опинилась? У пам’яті почали зринати спогади, але клаптиками, а цілісний спогад вона не могла уловити.

Нарешті Віра помітила, що із-за рогу вибивається світло із зовні. Вона підбігла та побачила, що там сходи, а на стіні вікно, в якому вона побачила бурхливе море та пляж. Віра ніяк не могла згадати, що це за місце. Вона продовжила свій шлях та спустилась по сходам вниз. Там була велика кімната, яка нагадувала вітальню. На дивані сидів якийсь чоловік.

- Вибачте, Ви не знаєте, де це я?

Чоловік піднявся та розвернувся в бік Віри. Посмішка на його обличчі швидко змінилась на здивування, а потім на гнів. Чоловік вхопив її за руку та повів кудись в глиб будинку.

- Що це таке? Це не та, яку я замовляв! – крикнув чоловік, якомусь іншому в білому халаті.

Віра побачила великий екран, на якому відображався процес друкування її тіла. Вона із жахом дивилась на це все.

- Ви що? Їй сюди не можна!

- Але це не та! Цю можете собі залишити!

Чоловік в халаті взяв дівчину за руку, відвів у невелику кімнату та попросив її почекати поки вони розберуться. Віра хотіла заперечити, але не встигла. Віра побачила своє відображення у склі дверей та раптом до неї почали повертатись спогади. Вона пам’ятала все, але ж як це можливо?

Віра згадала все своє життя: від тоді як почала ходити в школу, як закінчила університет, як вийшла заміж, як народила двох дітей, як управляла великою компанією, до того моменту, коли помирала у лікарні, після прощання із дітьми та внуками. Але зараз їй на вигляд не більше 18 років. Їй сяйнула думка, що при її житті нічого такого можливо не було. Тоді який зараз рік? Напевно, вже давно померли її внуки.

Те, що Віра зрозуміла, що її відновили до життя помилково. То що ж тепер буде? Її вб’ють? Віра із жахом подумала про таку можливість. Чи хоче вона жити, пам’ятаючи неначе минуле життя? Її відповідь однозначно так.

Тому вона спробувала відчинити двері кімнати, але із середини не було ручки чи хоч чогось, щоб їх відчинити. Тому вона вирішила шукати інші шляхи. Тому вона спробувала віддерти, зламати чи відкрити все, що бачила. І їй таки усміхнулась вдача. Одна із панелей приховувала вхід до силового кабелю. Віра не задумуючись увійшла до системної частини та закрила за собою панель.

Вона ходила по лабіринту кілька годин, поки зрештою не вийшла в ущелину, де великий вітряк, який збив силу вітру та перетворював її в енергію. Вона обійшла його та опинилась на пляжі, із західної сторони комплексу. Віра не знала куди йти, а до того ж вона була у спідниці до підлоги та в’єтнамках, які не допомагають швидко та далеко йти.

Вже був пізній вечір, тому Віра заховалась у невеликому будиночку в лісі, на який їй вдалось натрапити. Як раптом хтось відчинив двері та будиночок залило яскравим світлом. Чоловік із лабораторії простягнув Вірі руку та попросив піти із ним, хоча вибору в неї не було.

Чоловік пояснив їй, що її ДНК випадково потрапило до лабораторії друку. Проте це не означає, що тепер її вб’ють. Друк однієї людини це дуже затратна справа, тому кожна особистість дуже дорога та цінна. Через це вони не можуть її просто відпустити, а до того, вона нічого не знає про цей світ, який дуже змінився від часу її життя. Його начальники вирішили погодитись на пропозицію однієї лабораторії, яка давно хотіла дослідити такий випадок.

Переступаючи поріг нового життя, Віра подумала чи це ще один шанс, чи це прокляття.

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua