Далеко-далеко, десь на краю світу над Великим Океаном здіймалися яскраво-фіолетові Героїчні Скелі. Вони були вищими за найбільших велетнів. Тільки найсильніші та найвідважніші створіння могли вижити на їх схилах. Тут не було місця для слабких духом.
Тут жили птахи з найпотужнішими крилами, щоб витримувати силу вітрів. Тут росли найневибагливіші рослини, яким не потрібно було багато: крихта піску, крапля води та тріщина в скелі, за яку можна зачепитися корінням. Тут стрибали найвитриваліші горні кізочки, що терпляче годинами збиралися майже прямовисними стінами, щоб дістатися до скромних листочків рослин.
І жило на цих Скелях фіолетове зернятко Іллі. Від самого народження мама-рослина казала зернятку, що воно має бути сильним та витривалим, що має ховатися від птахів та кізочок, від вітрів та штормів. Воно має триматися, допоки не знайде свою щілину та не закріпиться.
— А потім, коли закріплюся, можна вже не ховатися? — спитало схвильоване зернятко.
— А потім треба триматися. Міцно та стійко, щоб жоден вітер тебе не вирвав, щоб жодна злива не затопила! — відповіла мама-рослина.
— Все життя?
— Все життя! Ти же на Скелях Героїв.
Отак і трималося зернятко. Зі всіх сил трималося. Ховалося від птахів, що раптом налітали, зливаючись своїми фіолетовими бочками зі Скелями. Закочувалося в щілинки, коли починався шторм і виростали велетенські хвилі. Та прилипало до піщинок, коли налітав різкий холодний вітер. Але Іллі не поспішало проростати та пускати коріння. Воно думало: «Якщо мені так складно виживати, коли я маленьке, то коли я виросту, в мене збільшиться ворогів та проблем»
Так і жило собі зернятко, кожного дня демонструючи велику силу і волю, щоб триматися у житті.
Але одного похмурого ранку, коли зернятко прокинулося в своєму холодному сховищі, раптом налетів північний теплий вітер, підхопив його як пилинку. В цей момент Іллі подумало, що ось і кінець, воно не справилося, не проявило достатньо сили та витривалості. Але не встигло воно засмутитися, як порив вітру різко підняв його кудись вгору та ніжно опустив на щось дуже мʼяке та тепле. Фіолетове зернятко роздивилося навколо — щось пухке лагідно обіймало зернятко.
— Привіт, Іллі! Ми на тебе дуже чекали! Я — ельфійка Аббі і це я попросила північний вітер відшукати тебе та перенести сюди.
Іллі було дуже здивовано:
— Хто? Що? Де я?
— Ти зараз знаходишся на самісінькій верхівці Героїчних Скель, а вони — частина Країни Мрій. Ну, а ми — ельфи, піклуємося про кожне зернятко, кожен листочок і кожну рослинку в цій країні. Це — наша місія! — Аббі гордо зробила крок вперед — Тепер я потурбуюся і про тебе.
— Так мені більше не треба ховатися і виживати?
— Ні, тепер тобі можна просто бути, жити, рости та цвісти. Про все інше потурбуємося ми.
— А що це таке на диво пухке та тепле? — Іллі подивилося навколо.
— А, це — Аббі посміхнулася — геть забула, що ти цього ніколи не бачило. Це цілюща та поживна земля, щоб ти змогло легко та безтурботно зростати. А навкруги тебе — один з найкрасивіших садів Країни Мрій, тут зібрані рослини зі всього світу. Потім ще познайомишся. Так-так, це також твоя Батьківщина.
— А як же Скелі?
— А Скелі — це одна малесенька частинка цієї Великої Країни. А тепер досить балачок! Пора закутатися та відпочити.
Аббі ніжно загорнула фіолетове зернятко в пухкий ґрунт, полила поживним зіллям і Іллі, вперше за все життя, розслабилося та заснуло міцним сном.
А потім відбулося диво. Поживна земля, мʼякий клімат та магія ельфів зробили свою справу: зернятко прокинулося вже не зернятком, а великим та прекрасним деревом. Воно простягло свої гілки-ручки до сонця, солодко потягуючись. Та раптом почуло тихенько й тріск — Іллі зрозуміло, що це відкриваються його квіточки, наповнюючи простір неймовірним ароматом.
— Ну, ось! Справжня Королівська Сакура! — просто з повітря зʼявилася поруч Аббі.
— Але ж це зовсім не схоже на мамині гілочки та квіточки! — здивувалося Оллі.
— Тому що твоя мама не мала того, що є в тебе, вона виживала на Скелях в дуже скромних ресурсах. А ти можеш користуватися всім, що може тобі дати Країна Мрій. Ось і розгорнулося на повну — посміхнулася Аббі.
Навколо задзижчали бджілки, ніжно опилюючи квітки. Прилетіли птахи та почали будувати у гілках свої гніздечка.
— Тут всі такі привітні. Це справжнє добре сусідство — здивувалося Оллі.
— Тут всього і всім вистачає. Немає за що боротися — відповіла Аббі.
В цей момент колись маленьке фіолетове зернятко, а тепер прекрасне дерево, Королівська Сакура, зрозуміло, що нарешті воно може насолоджуватись кожною хвилиною свого тихого життя.
Далеко-далеко, десь на краю світу над Великим Океаном здіймалися яскраво-фіолетові Героїчні Скелі, які були частиною великої та прекрасної Країни Мрій!
#1362 в Різне
#249 в Дитяча література
#3138 в Фентезі
#802 в Міське фентезі
Відредаговано: 16.06.2026