6

Спекотний літній день був у розпалі. Сонце нестримно припікало і люди активно ховались в тінь дерев та шукали прохолоду в приміщеннях. Вітер танцював в кронах дерев, досить рідко звертаючи увагу на спраглих комах-чоловічків, які крутились біля самої землі і страждали від спеки.

- ... я не послухала батька і все ж таки відправила свою роботу на конкурс, - Анжеліка сиділа поруч з Мирославом на лавочці біля лікарні і розповідала йому про своє хобі, яке стало роботою. - Знаєш, я й сама не вірила в те, що мої малюнки чогось варті. Татко постійно повторював, що творчість не нагодує людину і навіть великі художники часто закінчували життя голими та босими.

- Але вони все ж таки сподобались комісії, - сказав Мирослав, розглядаючи свій портрет, який йому сьогодні показала Ліка.

- Так, я взяла в тому конкурсі призове місце, а потім ще в одному і ще... а після того мені запропонували прийняти участь у виставці робіт молодих художників, - кивнула блондинка, підставляючи обличчя легкому вітерцю, який промайнув повз них. - Мої роботи розійшлись дуже швидко, з'явились замовлення, а в цьому році мені запропонували провести власну виставку, на якій будуть лише мої роботи.

- Ти дуже талановита, дивно, що батько не підтримав твоє хобі, - брюнет задумливо перевів погляд на Анжеліку.

- Він підтримав, але лише в якості захоплення, яким можна займатися у вільний час, - махнула рукою Ліка. - Він хотів, щоб я вивчала економіку та бізнес, адже я єдина дитина в сім'ї і комусь він мусить передати свою компанію. І я вивчала, ходила на лекції, закінчила з відзнакою університет, але задоволення від цього не отримувала.

- Ну, можливо твій обранець буде бізнесменом і зможе продовжити роботу твого батька, - посміхнувся Мирослав. - Я вважаю, що це чудово, якщо кохана людина займається тим, що їй подобається, а ти можеш забезпечити її затишок та комфорт.

- А ти ким працюєш?, - поцікавилась Анжеліка.

- Я? Та, нічого особливого, - засміявся чоловік. - Не художник, не письменник. Звичайний дрібний працівник у великій компанії, у відділі економіки сиджу.

- О, от якраз чогось такого й від мене очікували, - закивала дівчина. - Татко хотів, щоб я після навчання працювала по спеціалізації на звичайних посадах, потім перейшла на керівні і в результаті зайняла його місце. Він навіть не розуміє, що за картини я вже отримую набагато більше за звичайних керівників середньої ланки. Це точно, я дивилась середні заробітні плати і статистику по всіх цих професіях.

- Ну, нічого, він зрозуміє, - Мирослав підбадьорливо посміхнувся блондинці. - Ти ж казала, що він тебе любить, піклується, тому я впевнений, що батько хоче, щоб його дівчинка раділа життю, а не припадала пилом в офісі.

- О, потрібно запам'ятати це порівняння, - Ліка розсміялася, ніжним дзвіночком наповнюючи простір. - Якщо тато знову почне говорити про офісну роботу, то скажу, що я там зав'яну від нещасної долі і припаду пилом.

- Пішли обідати, а потім до Петрика навідаємось?, - запропонував Мирослав і, після стверджувального кивка Ліки, піднявся з лавки.

- Тобі сьогодні шви зніматимуть під час перев'язки?, - поцікавилась Анжеліка.

- Угу, - Мирослав поглянув на дівчину, яка постійно підлаштовувалась під його ходу, наче готувалась в будь-який момент підтримати. - Я вже нормально почуваюсь. Лікар казав, що навіть обмеження з стравами скоро можна буде відкинути, так як аналізи за останні дні стабільно-ідеальні.

- Чудово, - зраділа блондинка. - А то батько весь цей тиждень знову по декілька разів на день телефонує і щоразу запитує коли ми будемо готові їхати.

- Ти вже могла б, - знизив плечами Мирослав.

- Ні, ти ж знаєш, що я поїду з вами, - хитнула головою молода жінка, відчиняючи двері лікарні. - Будемо вважати, що це в мене незапланована відпустка в санаторії.

- Хм, ну як знаєш, - відповів дівчині Мирослав, знову дивуючись її впертості.

Після прогулянки та обіду Мирослав з Анжелікою навідались до Петрика, перед тим як чоловік пішов на перев'язку.

Дитячий лікар, який сидів з Петриком, одразу ж скористався можливістю і пішов обідати.

- Ну як тут мій чемпіон?, - з посмішкою на обличчі запитав Мирослав, коли вони зайшли до палати. - Всю кашу з'їв на обід?

- Тату, Ліко, привіт, - радісно привітав їх хлопчик, який вже набагато краще виглядав. - Все з'їв і сік випив. Ну, з салатом мені друг допоміг, але там була квасоля, а я її не їм.

- Зрозуміло, потрібно подякувати твоєму другу за порятунок від квасолі. А ти в мене молодець, що набираєшся сил і не відмовляєшся від каші, - Мирослав сів біля сина на ліжко і потріпав його по волоссю. - Постригти б тебе, он якого чуба відростив.

- Так... мене ж мама стригла..., - погляд у дитини став сумним, а в очах заблищали сльози.

- Так... ну, почекаємо... або..., - Мирослав розгубився, розуміючи, що ненароком зачепив тему, яку намагався не піднімати під час розмов з сином.

- А давайте я спробую?, - Анжеліка зніяковіло підвелася зі стільця, зминаючи паперову хустинку в руках, з якою прийшла з обіду.

- О, а ти вмієш?, - Петро недовірливо оглянув Ліку і, подумавши секунду, кивнув. - Хоча, ти ж малюєш добре, то може й постригти зможеш. В творчих людей руки вправні, напевно.

- Я нашого Лорда стригла неодноразово, - дівчина зашарілася, опускаючи очі додолу.

- Лорда?, - здивовано глянув на неї Мирослав.

- Угу, це наш пес, - кивнула блондинка. - Ми звичайно його до майстра водимо, я бачила як там все роблять і теж спробувала, коли ми їздили на відпочинок. Наче нормально виходить.

- Не знаю навіть, - з сумнівом похитав головою Мирослав.

- Круто, в мене буде стрижка, як у Лорда, - засміявся Петро. - Давай.

Ліка кивнула і побігла до медсестер просити великі ножиці, які вона бачила в реєстратурі. Після недовгих умовлянь молода жінка повернулася до палати Петрика з ножицями і дрібним гребінцем, які переможно продемонструвала хлопцям.