Історія сьома (1.1)

Вона хоче розтерзати цю сімʼю. Роздерти нігтями, знебарвити, знекровити. Її голос з кожним словом стає все вище і вище, ніби вона намагається досягти тої тональності, на якій вибухають келихи, щоб скалля відлетіли у голови трьох найбільш нестерпних для неї чоловіків. Вона благає бога забрати їх від себе. Вона кидається речами, вона істерить, вона душить. Не фізично. Своєю присутністю. Так, щоб вони не мали кисню у всьому будинку тільки тому, що вона десь порпається у якійсь з кімнат. І вона сподівається, що колись вони задихнуться її парфумами, якими вона духмяниться так, що сльози течуть у неї самої. Її вивертає від одного погляду на них. Вона не знає, що хоче сильніше - виколоти собі очі, щоб не бачити їх, чи роздерти їх на шмаття та кинути на підлогу, щоб очі не наштовхувались на них посеред дня. Її верне від одного їхнього аромату. Вона блює від запаху шампуню, який лишається після них у ванні. Вона носить у собі четвертого чоловіка у їхній сімʼї і нігтями намагається видерти його з себе, щоб він перестав пихатися, перестав крутитися, перестав забирати всі сили з її тіла, тому що вони, чорт забирай, її. Це її тіло. Це її органи. Це її кров. Це її ребра, по яким він так боляче бʼє вночі. Ненависть горить у її мозку і вогнем протікає по тілу. Це гаряче, це боляче, це неминуче. 

Вона дружина. Ніколи не покірна, ніколи не спокійна, ніколи не лагідна. Вона кидає крупи на кухні на підлогу, тому що її бісить голос її чоловіка. Вона істерить, тому що лише один його погляд відчувається бісовими шпича́ками на шкірі. Вона бʼє перша, тому що колись він вдарить у відповідь. Вона дружина. Та, хто показує достаток сімʼї. Та, на кого дивляться першою. Та, що берегиня цього клятого багаття, у якому горить гниле сміття. Вона дружина. Готова повторювати це з разу в раз, тому що на відміну від дурного “жінки” це звучить гордо. Вона ненавидить бути дружиною, але їй подобається шепотіти ці два слова, тому щоб вони приємно дзижчать на язику. Дружина. Дружина, дружина, дружина, дружина. Повторює стільки разів, щоб втратити сенс, а потім віднайти його знову, тому що слово на її губах означає владу. Тому що немає нікого головнішого у сімʼї. Тому що немає нікого шанованішого у суспільстві.

Вона мати. Слово коротке, неприємне і тупе. Затуплене, як ніж на кухні, яким вона готує вечерю трьом чоловікам. Вона мати, яка намагається видавити свого третього сина з живота, тому що він займає забагато місця, і вона вже не влазить у свої сукні. Вона мати, і немає нікого більш затурканого у соціумі, ніж мати. Вона народила двох, і її органи стали пожертвою для них. Вони зʼїли її зсередини. І третій доїдає. Огидно, бридко, блювотно. Не любить, не піклується, не думає. Не любить чоловіка, не піклується про дітей, не думає ні про кого, тому що всі вони – кляті колорадські жуки, які обʼїдають її ззовні та зсередини.

Вона чекає, поки її хтось врятує. Має зʼявитися якийсь принц на білому коні. Не може казка закінчитися зі смертю принцеси, у якої виїли всі органи. Казки мають закінчуватись добре. Добро має перемагати зло. Кохання має знаходитись. І вона обʼїдає власні губи у надії, що чекати ще лишається зовсім трішки.

Вона хоче запамʼятати це момент. 

Є вона. Вона  – дружина. Вона – мати. 

Є сімʼя, зненавиджена нею до атомів. 

Є бажання показати всьому світові, що добро завжди перемагає. Що навіть єдина біла постать, що оточена чоловіками у чорних костюмах на картині, може вилізти з тьми та бути щасливою. Вона захлинається ненавистю, але посміхається, бо впевнена, що чекати ще недовго. Зовсім скоро зʼявиться нова картина у цій галереї поруч з цією темною повторою. Де буде вона, і не буде її чоловіка та її синів. Її єдине бажання – це зняти цей момент перемоги, коли вона стане вільною. Щоб всі бачили, через що вона пройшла. Щоб всі знали про її пекло. Щоб всі дізналася про темряву, якою вона була закутана. 

І зрозуміли, що навіть з чорної діри є вихід.

Вона відчуває, як за спиною стояться трьоє. Відчуває четвертого у своєму животі. І впевнена, що скоро її історія сягне апогею. Кульмінація змусить перевернути цю бісову картину. Спалить дощенту її сюжет. Створить нову історію.

Вона – дружина. Голова сімʼї. Єдиний голос, єдина думка, єдине бажання. 

Вона – мати. Відповідальність сімʼї. Говорить, що робити, говорить, куди дивитися, говорить, кого слухати.

Вона хоче розтерзати цю сімʼю. Виїсти їхні органи, як вони виїли її. Вирвати їхні серця, як вони вирвали її. 

Вирвати кадики.

Вирвати очі.

Відрізати вуха.

Відрізати язики.

Вивернути нутрощі.

І нарешті дати добру перемогти зло.