Зболене мерехкотіння виддя
Ген краю вічність далечінь
***
Ген краю вічність далечінь,
Тримає зірок сяйво на припоні,
І видно їм, як на долоні,
Віки.
У тій безодні, в самім лоні,
Крокують звуків фарби долі,
І ловлять ночами в долоні
Зірки.
І у безодні зик свободи,
Дух пращурів, дух вічного життя.
Там все кружляє і пружинить –
Бо сила з'єднує буття!
Зростало покоління в космосі ,
На полотні своїх світів,
Випростувались тут, на лузі,
Усі колись!
Прогупотіли літ відлуння.
З душою й серцем ліпим зорі.
Пращурів культури
Навіюють мотив.
Ми у політ і крила маєм,
Зіперлися на відчуття.
Віків золоточолий вияв
Горить. Горить душа
Той же струмок думок, причаєний –
Це таємниці у безкраях,
Первопочатків незвичайних.
Ти, сяйвом ночі, благословенний хлопче,
Прочищаєш всім нам очі, хай струм блискоче та хлюпоче –
Століть священні й непорочні
Сльози
Тож бережи старі стоянки,
Первопочатки – не останки,
Нехай простори, мов світанки,
Постануть тут.
Маєм рук талановитих –
Історії прадавніх видих.
Митець! Схопив же істину святу
Оці зірки,
Ці оболонки дальності польотів,
Ці сяйва зірок на припоні,
Бо ж видно всім нас на долоні,
Через усі віки.
29.X.2019
Присвята: Дяченко Дмитро
Відредаговано: 07.11.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
