***
У самоті думок звиває веле мудро-вічних слів.
Сидиш закривши вирл руками,
Чекаючи обуди від землі.
І ловить вереміїв коловерть обруси небосфер руками.
Ловить... і летить щодуху в далечінь.
Смеркне подих ночі...
Смеркнуть особистості крізь нас...
Дихають сосни повітрям розрідженим.
Мерзнуть руки від розума праху.
Старий і забутий світ потає сердець предтеч,
почуй...
відчуй...
крик воронів звіда трагедії змілілих душ
10.IX.2019
Відредаговано: 07.11.2019