Гейби землі топчуть; Не дарма

***

Дурними лазами водить земля,

Від болючої правди  в мовчанні страшаться уста.... 

То гейби душ гублять...

То гейби землі  топчуть...

Ловлю думок крізь туману спіралі...

Ловлю і сахаюсь ловить.

В звечоріллі стежок побиваються тіні,

Тиша зневір'я не згасить могуття словес!

Хоч осуд знайомих окутує серце,

А огидлі кайдани кужеляться димом в повітрі!

Я не скорений! 

Я не зломлений!

Не на колінах - 

Живе моє слово, 

З ним на віки лишуся і я!

04.IX.2019

ПАМ'ЯТІ ВАСИЛЯ СЕМЕНОВИЧА СТУСА

***

Життя своє прожив я не дарма,
хоч світ крізь шибу споглядав я крадькома.
та чи весь це світ? отой, що з-за вікна? 
Жадьма ковтав ковтками землю і її слова, 
щодня знаходячи зболіле і туге знання,
душею я зійшов із меж і із вікна. 
у позачас, крізь зболені конання й світло напівтьми дзеркалилося простору буття.

12.ХІ.2019

ПАМ'ЯТІ ВАСИЛЯ СЕМЕНОВИЧА СТУСА

***

Як добре те, що смерті не боюсь я 
і не питаю, чи тяжкий мій хрест. 
Що вам, богове, низько не клонюся 
в передчутті недовідомих верств. 
Що жив-любив і не набрався скверни, 
ненависті, прокльону, каяття. 
Народе мій, до тебе я ще верну, 
і в смерті обернуся до життя 
своїм стражденним і незлим обличчям, 
як син, тобі доземно поклонюсь 
і чесно гляну в чесні твої вічі, 
і чесними сльозами обіллюсь. 
Так хочеться пожити хоч годинку, 
коли моя розів'ється біда. 
Хай прийдуть в гості Леся Українка, 
Франко, Шевченко і Сковорода. 
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, 
уже не ремствуй, позирай у глиб, 
у суще, що розпукнеться в грядуще 
і ружею заквітне коло шиб.

Василь Стус