12. Контроль

— І що буде далі?

Тепер, коли головну загадку мого минулого нарешті вдалося розгадати, це залишилося єдиним важливим питанням. Моє життя знаходиться в руках Дениса, і хочеться знати, що він вирішить з ним зробити.

Дане питання змушує глумливу посмішку на обличчі Дениса зникнути. Він повільно підводиться з місця, підходить до мене та загрозливо схиляється, так що від його близькості по шкірі пробігають мурашки від жаху. Не варто сумніватися, що не варто мені чекати чогось хорошого, коли ситуація знаходиться під контролем справжнісінького психопата.

— А ти як сама думаєш? Звісно, з тобою було вельми цікаво розважатися, але більше ти не потрібна. Уранці приїде Даня і тоді ми разом з тобою розберемося.

«Розберемося,» — відбивається в моїй голові смертельний вирок. Дивлячись на злісне обличчя Дениса, одразу розумію, що просити про милосердя не варто. У душі цього чоловіка не знайдеться ні краплі доброти, щоб відгукнутися на мої благання. Та й навіщо їм з братом просто так відпускати свідка їхніх злочинів? Виходить, я приречена.

Якусь мить Денис самовдоволено розглядає вираз безнадії на моєму лиці, а тоді йде, залишивши абсолютно одну чекати кінця. Коли двері за ним грюкають, опускаю голову та дозволяю собі залитися сльозами розпачу.

Як же ж усе в світі несправедливо — я помру такою молодою від рук жорстоких психопатів, що і далі будуть кривдити невинних дівчат!

Цікаво, як вони виставлять? Сфальсифікують моє самогубство, виставлять жертвою якогось невідомого маніяка чи просто позбудуться від тіла та всіх слідів злочину, зробивши мене однією з багатьох зниклих безвісти? Останній варіант лякає мене більше всього, оскільки в такому разі мої батьки протягом усього подальшого життя будуть мучитися від різних здогадок і даремного сподівання на моє повернення.

Несподівано двері знову відчиняються. Піднімаючи голову, очікую знову побачити Дениса, проте замість нього на порозі виявляється крихітну фігурку Діани. Кого-кого, а її я точно не очікувала побачити. Оскільки Денис не згадував про неї, молодша Гордієвич геть вилетіла в мене з голови, проте її поява не віщує нічого доброго. У мене не виникає жодних сумнівів у тому, що вона також причетна до злочинів своєї сімейки.

— Вирішила наостанок «розважитися», перед тим як твої брати розправляться зі мною?

Та мої слова не викликають у Діани ніякого їдкого коментаря, якого я очікую почути. Замість цього дівчина дивиться на мене з прикрістю та… жалістю?

— Не думай, що я з ними, Алісо. Мені огидно від того, що вони роблять. Я хочу допомогти.

Її поява та бажання звільнити мене здаються чимось надто неймовірним. Не можу повірити, що це правда, особливо після гіркого досвіду з Денисом.

— Я не настільки дурна, щоб повестися на чергову збочену гру вашого сімейства. З мене вже годі. Двічі я на одні й ті самі граблі не наступлю, — категорично відказую, хитаючи головою.

Спершу мені здається, що дані слова змусять Діану розчаруватися від того, що не вдалося отримати жадане, та залишити мене, проте вона дивує мене, підійшовши та взявшись розв’язувати мотузки.

— Розумію, чому ти не довіряєш мені, проте я все-таки не дозволю тобі померти. Одну дівчину мені вже не вдалося врятувати, більше подібного допускати я не збираюсь.

— Про що ти? — запитую, не здатна стримати власну цікавість.

Та й незважаючи на всі підозри, вислухати Діану точно не зашкодить. Врешті-решт, що я втрачаю?

— Ви з Анею не перші, кого Денис з Данею взяли для своїх шалених втіх. Раніше це була Іра. Дівчина з дуже бідної сім’ї, вона катастрофічно потребувала грошей, тож і погодилася заради них на всі їхні умови. Та нещасна не розуміла повною мірою, на що підписується, а коли врешті усвідомила, то повністю закрилася в собі, перестала реагувати на будь-які зовнішні чинники, тільки весь час плакала.

Діана робить паузу, глибоко вдихаючи та збираючись з силами, щоб стримати сльози. І дивлячись на біль у її очах, я просто не можу не вірити в щирість цієї дівчини.

— Вони вбили Іру, так? — підштовхую її до подальшої розповіді.

— Денис власноруч перерізав їй горло, коли вирішив, що «така лялька йому не потрібна», — Діана зображає пальцями у повітрі лапки, коли цитує слова брата. — До цього моменту я теж брала участь в цих збочених іграх, оскільки не усвідомлювала всю серйозність власних дій, але після такого звірства одразу ж кинулася в поліцію. Та брати знайшли спосіб викрутитися — виставили мене психопаткою та наркоманкою, після чого запроторили до спеціального клініки. Умовою мого виходу звідти мали стати повна покора та мовчання.

Ще один пазл став на своє місце в моїй голові. Тепер ясно, що після аварії я опинилася саме в тій приватній клініці, де знаходилася Діана не просто так, а тому, що це був найзручніший варіант для Гордієвичів. Ще тоді розпочалася їхня нова гра.

— Вони все контролюють у тому місці, — констатую факт.

Діана пирхає.

— Ну звісно, гроші вирішують усе. Або ж майже все, бо мене їм ні купити, ні залякати. Я вдала, що здалася та домоглася виходу на волю, запевнивши, що надалі підтримувати їх, але насправді збираюсь звільнити спочатку тебе, а тоді Аню.

Їй нарешті вдається розібратися з мотузками. Яке ж це полегшення знову мати змогу рухати кінцівками, що вже так сильно заніміли від знаходження стиснутими в одному положенні.

Варто визнати, що я все ще не довіряю Діані на всі сто відсотків, проте все-таки більше схиляюсь до того, що вона говорить щиро. Та й краще вже прослідувати за нею, ніж бездіяльно сидіти в цьому моторошному підвалі, слухняно очікуючи власної смерті.

— То що тепер? Як ми виберемося звідси?

— Я все продумала, — впевнено заявляє Діана. — Денис ліг подрімати у вітальні. Нам потрібно прослизнути повз нього, не розбудивши, до гаражу. Коли дістанемося до машини, можемо вважати себе вільними.

Я киваю, оскільки план дійсно здається вельми реальним для здійснення. У грудях зароджується тепла надія на те, що все-таки вдасться пережити це жахіття та повернути контроль над власним життя.