16

Єгор.

Я ще раз оглянув всі папери та виписки, що отримав у лікарні. А потім знову передивився свої рахунки та залишки грошей. І в голові абсолютно нічого не сходилося. Ця квартира потягнула з мене дуже багато грошей, адже я збрехав Діані, що винаймаю її. Квартира моя, бо я її купив. Купив для Поліни, щоб у неї завжди було все, що потрібно. Ці гроші я заробив в прямому сенсі своєю кровʼю тільки заради донечки. Але тепер мене спіткав жахливий вибір і зробивши цю операцію, я просто залишуся ні з чим. Діана пише там якісь свої книги і здається продає їх, але це мізер у порівнянні з тим, що ми могли б мати. Ми… Я і моя дитина. Бо я не впевнений, що з Діаною у нас таки вийде створити хоча б якісь дружні відносини. Зі всього, що я бачу, вона просто ненавидить мене. Так ще й водиться з тим Євгеном. Не знаю чому, я навіть собі не можу пояснити те, чому я так ненавиджу цього хлопця. І як мене бісить, коли бачу його, особливо поряд з Діаною. Може, якою б вона не була, але точно не заслуговує на такого невдаху. Я розізлився і відкинув всі ті папери подалі від себе та охопив голову руками. Коліно продовжувало нестерпно боліти, незважаючи на кількість знеболюючого, яке я просто запхав у себе, вийшовши з лікарні. І це було просто кричущим нагадуванням про те, що мені потрібна операція. Та я не можу так легко вирішити це питання і залишитись абсолютно без грошей. І це мене злило найбільше. Я почувався загнаним в кут та повністю безпомічним. 
Ще якийсь час я ходив кімнатою і думав про те, що робити далі. А потім рука сама потягнулась до телефону і я написав повідомлення Захару. Знаю, що його давно нема в місті, але вірю, що він хоч якось зможе допомогти. Дзвінок пролунав десь за кілька хвилин.

— Чому ти знову хочеш влізти в це? — голос друга був втомленим, проте серйозним. 

— А ти й далі повчатимеш мене? — я засичав від болю, бо опустився на ліжко.

— Що таке? З тобою все добре?

— Так, не звертай уваги. Просто скажи, чи ти зможеш мені допомогти. Треба саме так, як тоді.

— Не зможу, — Захар говорив тихо і дещо розчаровано, — клуб вже давно не мій. Я там більше не маю ніякого впливу. Думаю, бої й досі там проводяться, Бо Жак точно б не втратив такої нагоди. Але я забороняю тобі йти до нього. Хай би ти навіть вмирав, але ніколи навіть не думай стати боржником цього покидька. Взагалі навіть не плануй мати з ним жодних справ. Це квиток в один кінець.

— Отже, ти не зможеш мені допомогти… — я знову скричився від стріляючого болю в коліні.

— Зачекай, — сказав Захар після невеликої паузи, — декілька хвилин, я… спробую. Потім наберу.

Це були мабуть найдовші хвилини в моєму житті. Коліно боліло так сильно, що очі хотіли наповнитись слізьми. Я занадто багато ходив по кімнаті і це привело до такого шаленого болю. Але вже за кілька хвилин Захар надіслав мені номер телефону і сказав, що це саме те, що я шукаю. Але просив, щоб я обовʼязково вказав, що від нього. Отже, це діло буде трохи мутним. Але зрештою саме цього я й чекав. Адже чим сумнівніший ринг, тим більше грошей там можна отримати. Я набрав номер і там відразу підняли слухавку. Сказав, що мені треба, а також те, що я від Захара. Зі мною не дуже хотіли про це говорити по телефону, то ж запропонували зустріч аж наступного тижня. Це мене розізлило, то ж я дещо поскандалив і сказав, що гроші потрібні мені негайно. Звісно, зі мною розмовляла теж не особливо проста людина і я вислухав спокійний, проте максимально огидний текст. Та зрештою зі мною погодились та запросили до себе завтра. Отже, є шанс вирішити все швидко. 
Заскочивши в аптеку, я скупив все обезболююче, яке було мені потрібно. А потім ще у трьох. Мені потрібно бути готовим до всього, особливо враховуючи, що це буде бій не під керуванням Захара. Хай там як, йому я повністю довіряв, а тут мене чекає невідомість. 
Спав я дуже погано. Чи від переживання, чи від болю, не знаю. Але як тільки продзвенів будильник, я швидко зібрався та максимально тихо пішов з дому. Таксі привезло мене до непримітної вулиці, де стояли всі одинакові будинки. Та в мене був орієнтир і навіть пароль, який треба було сказати, щоб мене провели куди треба, а не вважали звичайним відвідувачем. Я опинився в темному коридорі, який повністю був обкладений чорною плиткою. Мене провели трохи далі та постукали в єдині двері.

— Можна, — почувся владний голос. І коли я зайшов всередину, то переді мною зʼявилась ефектна жінка. Вона була в обтягуючих шкіряних штанах та чорній сорочці. Вона була привабливою, з червоною помадою на губах та з цигаркою. Власне, вся кімната була просякнута димом.

— То це я розмовлялв з вами? — безпардонно спитав.

— Ні, — вона фиркнула, — але я ніколи не думала, що в Хаскі можуть бути такі… неприємні друзі. Я очікувала іншого від його рекомендації, — жінка підвелась та обійшовши свій стіл, вперлась до нього сідницями.

— Я прийшов сюди по ділу, — я міцно стис пальці в кулак, — і ми можемо перейти до суті?

— Гаразд, персичок, — вона хрипло засміялась, — я не маю часу бавитись з тобою. Якщо тобі все підходить, то можеш виходити на бій.

— Підходить, — огризнувся.

— Тобі не цікаво, що я буду пояснювати? — її брова злетіла догори.

— Мене цікавлять зараз лише гроші. Байдуже на все.

— Персичку… де ж ти був раніше, — її губи розтягнулись в якійсь небезпечній посмішці, та я вирішив це проігнорувати.

Жінка, як я вже потім дізнався, Нана, провела мене до роздягальні, де я мав зачекати якийсь час. І скориставшись нагодою, поки сам, я витягнув з сумки ампули знеболюючого та шприци, щоб максимум обколоти коліно. Щоб взагалі не відчувати його навіть мінімально. За якийсь час прийшло блаженне полегшення і я голосно видихнув.

— Що в біса відбувається!? — збоку почувся різкий високий голос, від чого я різко повернув голову вбік. Мені здавалося, що це я вже марю через передоз знеболюючого.

— Ти… що ти тут… робиш? — я просичав крізь зуби та підвівся, — ще раз питаю, що ти тут робиш!?

— Як тебе занесло тільки в це місце? — Діана дивилась на мене великими переляканими очима.