Розділ 1

 — Договір підписано, — громоподібний голос батька луною віддає по кімнаті. 

Я сиджу стиснувшись усім тілом. Крісло надто велике для мого маленького тіла. Хочеться втекти. Зникнути. Перетворитися на невидимку. Тільки я не можу. Пізно вже. Тепер я власність чоловіка... Не людина, а річ — ось ким стала. 

— Завтра їдеш до Барни!  Збирай речі! І нічого тут удавати невинну вівцю. Ти знаєш як у нашому світі робляться гроші. 

— Шляхом продажу власної дитини? — тихо шепочу.

Не хотілося, щоб він чув, але батьків слух витончений, чутливий. Звісно ж він чує. В очі впивається карим поглядом від якого холодно стає. 

— Зроби щось корисне для своєї сім'ї, дитя. Він захотів тебе, а нам потрібні його вкладення у розвиток мого будівництва. Чи ти хочеш, щоб замість тебе пішла сестра? Сумніваюся, що вона витримає Барну! 

Погроза спрацьовує належним чином. Батько знає — єдина у світі людина заради якої я здатна на все — вона. Наші характери дуже різні. Вона не зможе терпіти ставлення до себе, як до речі. Буде бунтувати за що заплатить, як завжди платить батькові. Єдина моя розрада і любов. Єдина, через кого і в пекло спустилася б. Вона не підходить, на щастя, Єлисей Сулим це розуміє. . А от я… я підходжу. 

Коли батько заговорив про наш шлюб спершу зраділа. Гадала, Барна врятує нас: мене й Елю. А потім пригадала нашу зустріч кілька років тому на якомусь черговому заході… Тоді я поглянула в його очі й зрозуміла — він ще гірше пекло, ніж мій батько. 

— Гаразд, — мій голос нагадує шелест вітру. 

— Чудово, — сухо відрізає. — Повертайся до своєї кімнати й займися справою! З Елею попрощайся. 

Я вилітаю з кабінету батька. Мчу сходами на другий поверх нашого дому. Еля чує мене здаля, вибігає з власної кімнати й зупиняє у коридорі. По моєму обличчю усе розуміє. В її сірих очах сльози. Медове волосся підкреслює  фарфорову шкіру. Ми обіймаємося.

— Діано, — видихає вона. — Не передумав? 

— Ні.

— І що робити? 

Зітхаю. Я старша на рік, але іноді здається на цілу вічність. Коли наша мама зникла з дому не витримавши батькового характеру довелося різко подорослішати. 

— Щось вигадаємо. 

Еля хитає головою. Вона не вірить мені. Я і сама собі не вірю. На якийсь час я втлумачила їй, що Роман Барна може стати нашим рятівним човном. Я не знала, що той чоловік з минулого і він — одна й та сама людина, поки тато не пояснив, що ми вже зустрічалися. До сьогодні були сподівання, що батько передумає, та все обірвалося зі словами “договір підписано”. Барна погодився взяти мене за дружину, забрати у батька взамін на гроші, котрими нагодує Єлисея. 

“Він захотів тебе”... — навіщо йому я? 

— Діано! — голос сестри повертає у реальність.

— Не хвилюйся, — опановую себе.

Еля хитає головою. Мабуть, усе видно на моєму обличчі надто чітко. Потрібно вчитися ховати справжні емоції. 

До вечора я збираю речі. Батько кілька разів навідується у кімнату, щоб перевірити чи дійсно тут. На кілька секунд уявляю, що могла б втекти. Це так просто: перелазиш через вікно, біжиш до брами й на дорогу, а там свобода… Але я не можу. Покарання неминуче, і страждатиму від нього не я, а Еля. Так завжди: помилюся я — побита сестра, помилиться вона — побита я. 

На ранок ледве змушую себе прокинутися. Еля вже у кімнаті, зі сльозами на очах дивиться на валізки у кутку. Стиха зітхає. Їй страшно залишатися самій. І мені страшно кидати її. Раптом зможу вмовити Романа забрати її? Можливо він лише на погляд страшний? Сама себе зупиняю. Під час нашої зустрічі кілька років тому я могла лише мовчати. Темні, фактично чорні очі, не давали й слова мовити. Гострі риси обличчя, рівний ніс, пухкі губи навдивовижу прекрасні. Роман дуже красивий. Навіть занадто. Його шкіра ідеальна й чиста, постать рівна й могутня. У порівнянні  з ним я піщинка. Ніщо. Але це все одно меркне через очі. Вони надто глибокі. Пучини, з яких не вибратися, хіба ти мазохістка. Насичені, багатогранні, сповнені таємниць світу. Небеса вночі, які ховають космос і таємниці світу. Це і лякає, бо владність, що Барна випромінює, тримає на відстані. Страшно навіть слово зайве бовкнути. 

— Не плач, — прошу сестру. 

Еля на мене дивиться. Ми такі різні — вона має медове волосся, а я фактично біле від природи. Її форми тіла округлі, а мої досить худорляві. Вона вища за мене, хоча старша я. 

— А що ще мені робити? — хлюпає носом. 

Зітхаю. Вибираюся з ліжка й присідаю перед нею на коліна.

— Ти ж знаєш, не кину тебе. Заберу, вигадаю щось. Завжди вигадувала. 

Сестра киває, але в її очах не видно віри. Вона чудово розуміє, що ми обидві заручниці життя. 

— Тобі потрібно одягатися. 

Змушую себе встати. Цілую Елю у чоло й крокую у ванну. Вмиваюся, чищу зуби, згодом одягаюся у джинси й светрик, спускаюся вниз. Мої валізи вже винесли. Батько з сестрою очікують, як і водій, який має відвезти до нареченого. Мене розриває від бажання втекти. Один погляд на Елю вгамовує усі емоції. Вичворю щось і вона постраждає. 

— Що ж, Діано, ось і настав час, — лунає батьків голос. Він не обіймає на прощання, просто дивиться, поки мої валізи несуть, а я, поцілувавши Елю, виходжу. Його голос зупиняє у дверях. Попередження, щоб була обачна і розумна: — Не забувай про сестру. 

Киваю. Усе розумію. Одна моя помилка й Еля отримає зайві синці. 

— Не забуду. 

Вулиця зустрічає прохолодним вітром. Глибоко вдихаю. Пахне весною, хоча до неї ще досить далеко. Водій закидає валізи у багажник, прочиняє дверцята, тож покірно сідаю в авто. 

Шлях до Барни займає близько двох годин. Весь час всередині відчуваю ураган. Передчуття погане, кричить в голові, що з одного жаху їду в інший.Та і варто пригадати обличчя Романа, то підсвідомість каже, що я геть не помиляюся у власних емоціях. 

Нарешті ми прибуваємо до будинку чоловіка. Дивно бачити, що це….палац. Принаймні дім схожий на замок. Шикарний, з широкими сходами й колонами, з  чорної цегли, арковими вікнами та башенками, котрі тягнуться у небо. Машина зупиняється у дворі, водій виходить фактично миттєво й відкриває мені дверцята. Мене ніхто не зустрічає, тож вдосталь маю часу аби розгледіти нове житло. Враховуючи як виглядав Роман, нічого дивного, велич дому підходить його впевненості у собі. Він теж наче палац — неприступний, холодний, таємничий й байдужий до вітрів життя.