Глава 1.1

Цей момент настав. Запланований та довгоочікуваний момент – я переміщаюся на десять років у майбутнє. Ні, ви не подумайте, що я вирушаю у 2032 рік будь-яким способом, відомим з фантастичних творів. Ні машини часу, ні здатності до чаклунства я не маю. Зовсім недавно у мене з'явився, якщо можна так сказати, дар, а точніше, можливість, що відкрилася при віддачі колосальної кількості внутрішньої енергії. Стільки людської сили могло виникнути лише завдяки щирому бажанню досягти поставленої мети. Не судіть суворо, але мета моя була як у більшості людей, що живуть в епоху, в якій жага володіти матеріальними благами заполонює весь розум. Я хотів розбагатіти, казково розбагатіти!

Але доки я не перемістився у 2032 рік, розповім, що цьому передувало.

Моє ім'я – Роберт Хейні. Народився я 1990 року в Чикаго, де й мешкав багато років. Мій прадід був одним з учасників банди Аль Капоне. Але правоохоронці так і не встановили його причетність до мафії, тому він «вийшов сухим із води». Син прадіда – мій дід – став добропорядним громадянином і навіть дослужився до високих рангів у ВМС США. А його син – мій батько – пішов тією самою лінією і донедавна служив у Військово-Морських Силах як консультант. Але ось я, мабуть, пішов у прадіда. Ні, я не чинив злочинів проти особистості та правопорядку, але в мені, як і в ньому, живе жага до легкої, і бажано, великої наживи.

У школі я навчався досить добре, але все ж таки нестабільно. Мій темперамент холерика кидав мене з одного захоплення в інше й не давав зосередитися на одному предметі. Так виходило, що занурюючись у математику з головою, я процвітав у ній, і викладачі вже готували мене до федеральної премії. Але після повідомлення про це, я відразу ж холонув до математики та закохувався в історію. Досягши піку в історії, я втрачав до неї інтерес і долучався до фізики чи біології. Потім я ще кілька разів міг повертатися до тих самих предметів і досягати високого рівня. Ось у таких циклах я і провчився у школі, а потім і у коледжі.

Приблизно з п'ятнадцяти років я зацікавився процесами накопичення капіталу. Це спонукало мене на вступ до університету Чикаго на факультет аналітичного маркетингу. Саме в університеті я зрозумів, що треба застосувати свою здатність до навчання повною мірою і не ставитися з імпульсними спалахами до предметів, що вивчаються. Освоївши основні дисципліни в повному обсязі, я вирішив застосувати свої знання на практиці та почати заробляти свій перший капітал, тим більше, що батько став обмежувати моє фінансування, посилаючись на мій працездатний вік. Мені тоді було дев'ятнадцять років.

Я проаналізував історію капіталізації великих компаній і знайшов кілька загальних критеріїв, що призвели їх до успіху та стабільності на світовому ринку. Мені вдалося створити точний алгоритм, яким можна прогнозувати успішність компанії з ймовірністю до вісімдесяти відсотків. Таке ось «лекало» я і приміряв до компаній-початківців, щоб за вже встановленими ознаками визначити перспективу зростання вартості їх акцій. Ця новаторська особливість дозволила заробити мій перший капітал. Але можливість не завжди означає, що буде отримано результат. Знайти інвесторів для реалізації цієї схеми отримання прибутку виявилося досить складно. Для «товстосумів» мої аргументи не звучали переконливо, а їхні фінансові аналітики з глузуванням критикували мої докладні презентації.

Було прийнято рішення взяти в борг у батька, але й тут мене чекало розчарування – раптове погіршення його здоров'я зажадало екстреної операції з пересадки підшлункової залози та у зв'язку з цим витрат на триста тисяч доларів. Така безвихідь штовхнула мене на оформлення кредиту в банківській установі. Півтори години переконань менеджера банку про те, що кредит у двісті п'ятдесят тисяч доларів успішно інвестується і буде отримано багаторазовий прибуток, не привели до успіху. Менеджер оцінив цю угоду як таку, що належить до високих ризиків, а тому й відмовив у кредиті.

Я опинився в глухому куті. Що мені робити? Де знайти гроші для інвестування? Адже навіть якщо я знайду ці гроші, результати будуть лише через рік чи два, і прибуток одразу треба буде реінвестувати, а гроші мені потрібні тут і зараз. Я молодий і хочу гарно жити. А працювати, щоб накопичити гроші до віку, коли їх потрібно витратити на лікування, це не на мене. Приклад батька наочно показав мені, що людина працювала тридцять п'ять років, заробляла і примножувала свій капітал, а насправді накопичила хвороби й витратила ці кошти на лікування від них. Та й навряд чи вистачить цих грошей на відновлення його здоров'я. Тому я зацікавився питанням про максимально швидкий заробіток мільйонів. Але як їх заробити? Виграти в лотерею? Я математик та аналітик, тому тверезо оцінюю можливість виграшу мільйонів як нульову. Проте, сильне бажання розбагатіти геть відбило в мене здатність реагувати на свої ясні висновки. Я таки став грати в лотерею, розраховуючи на той примарний шанс, та сподіваючись, що саме я «відзначений долею». Це, зрозуміло, призвело мене до банкрутства та тривалих запоїв. Я перестав стежити за собою, митися, голитися та пратися; орендував кімнатку в самому дешевому мотелі та гасився там цілодобово наодинці з пляшкою «сурогатного» віскі, переглядаючи відеоролики про чужий успіх у різних видах діяльності.

На ґрунті надмірних вливань алкоголю в організм мені стали снитися кошмари, від яких я прокидався в холодному поті й з шаленим серцебиттям. Мозок перестав розмежовувати час доби, а тим більше дні тижня. А гірше того, у моїй свідомості змішалися реальність з уявою – перед очима часто виринали якісь видіння у різних сценах. Якось в один із періодів похмілля, в момент гострого усвідомлення мого становища, я зрозумів, що, бажаючи мати багато грошей при здоровому тілі, я докотився до того, що зараз не маю ні грошей, ні здоров'я. І за такого ставлення до себе мені «не світить» ні перше, ні друге.