Епілог

Епілог

П’ять років потому.

У нас з Тимуром все добре. За всі ці роки ми стали справжньою сім’єю. Він любить Данилка як свого рідного сина. Я це бачу по його діям. Він залюбки грається з сином, водить його у підготовчий клас до школи. Бо у наступному році Данилко піде у перший клас. А я? А я просто щаслива, що у мене є такі чоловіки. Тимур і Данилко роблять мене щасливою. Люблю їх дуже. Данилко дуже розумний хлопчик. Він у всьому бере приклад у Тимура. Ми частенько залишаємо Данилка у Ангеліни В’ячеславівни, яка рада посидіти з онуком нехай і не рідним. Вона каже, що любить його як рідного. І те, що він вихований. Так, вихований, бо ми займаємось його вихованням.

Я у цьому році пішла працювати у театр, де працює мій брат і його подруга. Роман і досі не зробив Аліні пропозицію. Я познайомилась там з дружиною Кості, друга Ромчика. Ксенія, так звати дружину Кості. Вона мила і добра дівчина і вони з Костею виховують двійнят. Не уявляю як їм важко.

Тимур став справжнім лікарем-кардіохірургом. Так як він і хотів... мріяв. Він спеціаліст своєї справи. Але мене трохи бісить той факт, що його можуть викликати на роботу у будь-який час доби. Але ж він не винен у тому, що у нього така робота. Я все це прекрасно розумію. Останній тиждень він що і робить працює. Дома зовсім не з’являвся. Але він дзвонить мені регулярно і практично в один й той самий час. Що мене радує. Хоч чую його голос. А іноді навіть по відеодзвінку дзвонить, але коли є можливість. І тоді я бачу як він втомився. Хоча по голосу це теж може бути зрозуміло.

Сьогодні я відвела Данилка у підготовчий клас. А сама пішла на прийом до гінеколога, бо щось мені стало не по собі. Відчуваю себе не як завжди. Я пішла у ту лікарню, де працює Тіма. Адже знаю, що у цій лікарні працюють професіонали своєї справи.

Я підійшла до кабінету. І постукала, почувши голос лікарки, яка сказала “входьте”. Я відкрила двері і зайшла у кабінет. Лікарка почала мене розпитувати, що мене до неї привело. Я все розповіла.

- Ліліє, давайте я вас огляну — сказала лікарка.

За декілька хвилин я лягла на ліжко. Лікарка вирішила мені ще зробити УЗД. На що я здивувалась. Але якщо сказала, що треба значить воно так і треба. Вона намазала низ живота гелем і почала водити інструментом трохи натискаючи на живіт. Я згадала який це дискомфорт. Але терпимий. За декілька хвилин лікарка поклала інструмент і подивилась на мене. А потім посміхнулась і дала мені серветку.

- Ліліє, я вас вітаю

- З чим? — здивовано запитала я

- Ви вагітні — я сіла на ліжко

- Серйозно? — я посміхалась на всі свої тридцять два зуби. То що виходить, у мене з Тімою буде спільна дитина? Це класно. Бо він мріє про це вже давно. Але ніяк не виходить, а тут таке щастя.

- Так, я зараз це кажу серйозно — лікарка дала мені фотокартку — ви зараз на шостому тижні — прям як перший раз було з Данилком, подумала я.

- Зрозуміло — я не могла приховати свої емоції, адже це така гарна новина для мене.

- Тільки це ще не все

- Що ще? Щось не так?

- Все добре. Ви вагітні двійнею — від слів лікарки у мене рот відкрився — я бачу ви здивовані

- Ага, дуже

- Буває. Не ви перші — лікарка посміхнулась.

Лікарка виписала мені комплекс вітамін для вагітних. І сказала, що я можу купити їх у аптеці в лікарні.

Я вийшла з кабінету лікарки щасливою. І подумала, що треба негайно знайти свого коханого у цій лікарні. Не можу я терпіти і не казати йому цю новину. Тому я пішла у відділення хірургії. Куди мене звичайно не пустили. Адже люди у цьому відділенні лежать після операцій. Тому я підійшла до реєстратури.

- Добрий день, а ви не підкажете, де я можу знайти лікаря Ковальчука Тимура Даниловича?

Жінка, яка сиділа за стійкою подивилась у комп’ютер.

- У нього тільки що закінчилась операція. Повинен бути у відділенні

- Можете його покликати, сказати, що до нього прийшла дружина

- Добре — жінка подзвонила по телефону і попросила аби Тимур підійшов до реєстратури. А я в цей час сіла на диван, бо трохи втомлена. За декілька хвилин до реєстратури підійшов Тимур. Я встала з дивану, і Тимур побачив мене. Він підійшов до мене.

- Привіт, Тімо

- Привіт, Квітка, що ти тут робиш? — запитав він з посмішкою

- Ти не рад мене бачити?

- Дуже радий... дуже радий — він міцно мене обійняв і цьомкнув у губи — пішли у мій кабінет

Ми піднялись у відділення хірургії. І зайшли у кабінет.

- Так ось де працює найзайнятіша людина у світі — сказала я. Тимур почав сміятись

- Сідай в крісло, каву будеш?

- Ні. Я відсьогодні каву не п’ю. Можна чай?

- Авжеж, Квітко — Тимур почав робити чай. А я сіла у крісло і почала думати, як йому сказати про вагітність — чому мовчиш? Розповідай як Данилко, що взагалі відбувається дома

- З Данилком все добре. Зараз у підготовчому класі. А дома, все як завжди, нічого цікавого — Тимур поставив чашки на журнальний столик і сів навпроти мене. Ми почали пити чай.