23 глава "Будь ласка, тільки живи"

23 глава

Тимур.

Наша остання розмова з Лілею була не дуже вдалою... та що там взагалі не вдалою. Наговорили один одному всяких огидних слів. Самому бридко від себе. Що я міг сказати такі слова дівчині у яку закоханий. Навіть якщо вона в мене ні. Вчора весь вечір сидів з пляшкою коньяку і думав, думав і ще раз думав над нашою розмовою. Сьогодні я прокинувся з розумінням того, що треба перед нею вибачитись. Тому зараз я їду до неї аби це зробити. Та захоче вона мене слухати я не знаю. Але я знаю одне, що я хочу це зробити.

Припаркувався біля будинку Лілії. Вийшов з машини і пішов до будинку. Перед тим як натиснути на дзвінок я зітхнув. Подумав, що буде то буде. Подзвонив у дзвінок. Мені ніхто не відкрив. Я ще раз подзвонив. Почув, що до дверей хтось підійшов.

Мені двері відкрив Роман. Він здивовано подивився на мене.

- Тимур?

- Можна я з Лілею поговорю. Вона дома?

- Так, дома. Але сказала, що нікого не хоче бачити

- Дякую, я спробую з нею поговорити. Де вона?

- У своїй кімнаті

Я зняв верхній одяг і піднявся до Лілії. Постукав у двері, за дверима тиша. Я ще раз постукав і знову нічого не почув. Я натиснув на ручку двері. Двері виявились не закриті. Я зайшов у кімнату. І ту картину, яку я побачив мене злякала не на жарт. Я побачив, що Лілія лежить на ліжку, біля неї на ліжку і на підлозі лежать пластинки пігулок... багато різних пластинок. Я підбіг до Лілії. І перше, що зробив це перевірив пульс. Його було ледь відчутно. Тоді я схопив її на руки і поніс на вихід з кімнати.

- Романе!

Покликав я брата Лілії.

- Що сталося?

Він вийшов зі своєї кімнати.

- Вона наковталась пігулок. Я везу її у лікарню. Ти зі мною?

- Так

Ми швидко добігли до машини. Я її відкрив і поклав Лілію на заднє сидіння. Роман сів біля мене на пасажирське сидіння. Ми поїхали у лікарню. Я їхав на не реально великій швидкості. Порушуючи всі можливі правила дорожнього руху. Тому не помітив як привіз її у лікарню, де я працюю.

Роман дістав свою сестру з машини. А я тим часом закрив машину. Ми разом побігли у відділення. Нас побачив мій колишній керівник. Він зупинився і подивився на нас.

- Тимуре, що сталося?

- Дівчина наковталась пігулок, пульс майже відсутній

- Несіть її у приймальне відділення — сказав лікар і ми втрьох швидким темпом пішли туди. Занесли Лілію у кабінет. Нас керівник попросив вийти, хоча я хотів залишитись.

Ми сіли на лавку. І обидва на неї сперлись спинами.

- Ти не знав, що Ліля робить у своїй кімнаті?

- Вона сказала, що нікого не хоче бачити. Що хоче побути сама. Якби я знав, то не залишив її саму — сказав Роман — не розумію, чому вона це зробила

- Я теж. Наша остання з нею розмова... була огидною

- Чому? — Роман подивився на мене

- Наговорили один одному огидних слів. Тепер шкодую про це

- Лілія тобі подобається?

- Я її люблю — я закрив очі руками — а якщо це через мене?

- Не думаю. Я знаю Лілію добре. Тут має бути причина вагоміше. Я щось думаю, що це може бути через того виродка

- Кого ти маєш на увазі?

- Богдана. Вона сьогодні від нього приїхала засмучена, дуже засмучена

- Можливо ти правий

- Ти його знаєш?

- Хм — я хмикнув — знаю. Він Лілю з кожної робочої зміни забирає. Неприємний тип, мав з ним не приємну історію

- Тут я з тобою згоден на сто відсотків. Знаю його добре

- Звідки?

- Це мій однокласник. Я Лілю попереджав, що з ним не треба зв’язуватись

- А вона тебе не послухалась

- Як бачиш. А ти знаєш, що він робив їй пропозицію?

- Пропозицію? — з непорозумінням запитав я

- Так. Але Лілія йому відмовила. Випадково про це дізнався

- І правильно зробила — сказав я

До нас вийшов лікар. Ми встали з лавки.

- Що з Лілією? — запитав я

- Ми промили її шлунок. Вона вже у палаті, зараз спить — лікар подивився на мене і зняв окуляри — Тимуре, якщо б ще трохи і вона померла. Ви врятували їй життя. А так ще одне. Ваша дівчина вагітна — від цих слів у мене відкрився рот. Я подивився на Романа. Його вираз обличчя був не краще.

- Що з дитиною?

- Дитині на щастя нічого не загрожує. Вона в порядку. Вітаю тебе — мій колишній керівник звичайно ж не в курсі, що це зовсім не моя дитина і що з Лілею я не зустрічаюсь.

- Коли ми зможемо її побачити? — запитав Роман

- Ви можете зараз пройти до неї у палату. Гінекологічне відділення, палата номер десять

Ми пішли у палату до Лілії. Зайшли у палату і побачили її. Вона лежала з закритими очима біля стіни під крапельницею фізрозчину. А вигляд у неї звичайно не дуже. Вся бліда, губи сухі. Мені на неї боляче стало дивитись. Ми з Романом взяли стільці і сіли навпроти ліжка.