Завжди любитиму тебе

17 глава "Довгоочікувана відпустка"

17 глава

Два тижні потому.

Лілія.

Позавчора нарешті закінчились всі екзамени. Вони пройшли так швидко, що оком кліпнути не встигла, але я їх здала на відмінно. Чого не скажеш про Богдана. У нього лише трійки. Як так можна вчитися, я не розумію. І з сьогоднішнього дня я вільна як вітер. Вчора відпрацювала останню перед відпусткою зміну. І з наступної зміни Тимур працює з Софою. Оце я йому не заздрю. Але сподіваюсь він дасть відсіч цій нахабі. Її давно треба поставити на місце.

А сьогодні ми з Богданом їдемо на море. Нарешті ця довгоочікувана відпустка почалась. Тепер буду лежати на пляжі і загоряти.

Зараз лише ранок. Восьма година. А я вже стою біля хвіртки подвір’я та чекаю на Богдана. Він дзвонив і сказав, що через декілька хвилин буде у мене. Забере мене і ми поїдемо на море. Богдан забронював нам номер у готелі. Тому ми їдемо туди рано, щоб заселитись до десятої. А потім будемо відпочивати.

За декілька хвилин до мене під’їхав Богдан. Він підійшов до мене.

- Привіт, Квітко — він обійняв мене, а потім поцілував у губи

- Привіт

- Готова їхати?

- Авжеж. Ось тебе чекаю

- Ну, тоді поїхали — ми одягли шоломи і сіли на мотоцикл. І поїхали на море. Їхати нам далеченько. Але ми їхали на великій швидкості. Як той раз, коли їхали на ферму до батьків Богдана. Я вже не боялась. Бо звикла до їзди на мотоциклі.

За годину ми зайшли у готель. Він знаходиться біля моря. Ми отримали ключі-карточки та пішли у номер. Піднявшись на третій поверх. Знайшли номер 324. довго його шукали. Він виявився останнім біля стіни. Зайшли у нього. І почали його розглядати.

Номер виявився дуже красивий. Білі шпалери, під ногами великий килим. На стінах красиві картини у стилі абстракціонізм. Велике ліжко під стіною. А з вікна видно пляж і море.

Вечір. Цілий день ми провели на пляжі. Загоряли та плавали у морі. Навіть грали у волейбол з якоюсь компанією. А після пішли вечеряти. У готелі є гарний ресторан. Повечерявши, ми вирішили просто прогулятись. Пішли знову на пляж. Богдан розстелив ковдру. Ми на неї сіли і просто дивились на захід сонця. Це так прекрасно. Море, звук хвиль, легкий морський вітерець та захід сонця. Богдан мене обійняв, а я поклала свою голову йому на плече і стало ще приємніше.

- Ліліє, як же мені добре з тобою — він поцілував мене у голову.

- Правда? — я подивилась на Богдана

- Так, це правда. Я тебе люблю — не очікувала такого зізнання від Богдана... чомусь. Щось думала, що він не зможе сказати такі слова. Богдан подивився на мене.

- Я... теж тебе люблю — ми почали цілуватись.

Два дні потому.

Ми все ж на морі. Кожен день тільки пляж і прогулянки по місту. Так, я знаю це місто добре, але не часто ось так просто гуляю. Після того зізнання наші стосунки з Богданом стали міцніше.

Вечір.

Ми йдемо в якийсь ресторан. Я навіть не знаю в який. Богдан мені не сказав. Я відчуваю, що він щось задумав. Тільки не розумію що.

Ми зайшли в ресторан. Виявляється Богдан навіть столик забронював. Хм... цікаво. Адміністраторка показала нам наш столик. Ми за нього сіли. І почали вибирати страви. Їх тут так багато, що очі розбігаються. Але все ж ми вибрали страви.

- Ваше замовлення буде через п’ятнадцять хвилин — сказав офіціант. Він відійшов від нас. Богдан подивився на мене. Він дивився, посміхався і мовчав. За всі ці п’ятнадцять хвилин, які ми чекали наші страви він не сказав ані слова. Нам принесли наші страви. Ми почали їх їсти. У цьому ресторані смачна їжа. Саме ті страви, які ми замовили.

Богдан вкотре подивився на мене.

- Ліліє — я подивилась на нього — я розумію, що ми з тобою ще не зовсім довго разом, але — він дістав з кишені якусь коробочку. Невже в ній каблучка? І він робить мені пропозицію? Він що серйозно — виходь за мене — він відкрив цю коробочку. В ній лежала красива золота каблучка з діамантом. І звідки у нього такі гроші? Не знаю.

- Ем... — я дивлюсь на цю каблучку і навіть не знаю, що сказати. Так рано одружуватись щось не хочеться. Але каблучка дуже красива. Так і хочеться її взяти.

Я мовчу і просто дивлюсь то на каблучку, то на Богдана. А він в цей час тримає цю каблучку і уважно дивиться на мене.

- Богдане — я зібралась з думками і продовжила говорити — а ми не поспішаємо?

- Це означає ні?

- Це означає, що я подумаю, добре?

- Звісно — він закрив коробочку і поклав її у кишеню. Оце так поворот подій. Не думала, що він мені сьогодні зробить пропозицію. Це якось несподівано.

Ми доїли наші страви та пішли у номер готелю. Весь інший час Богдан лежав на ліжку і щось дивився на телефоні. А я включила телевізор і почала дивитись ток-шоу про кухарів. А потім згадала, що це сьогодні перша зміна у Тимура в кафе з Софою. Цікаво, як йому там працюється з нею? І зміна у них вже почалась як дві години тому. Сподіваюсь, Тимур поставив вже на місце цю нахабу.

Тимур.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше