Завжди любитиму тебе

15 глава "Вечір з батьками"

15 глава

Вечір наступного дня.

Знову робота. Я прийшла на зміну після важкого навчального дня. Сьогодні знову був залік. Набридло це навчання. Але нічого, літо вже не за горами. Треба всього ще здати декілька заліків та чотири екзамени. На цьому заліку я отримала найвищу оцінку, тобто п’ятірку. А Богдан все пропускає. Ревнивий придурок. Він же саме після нашої розмови поїхав на ферму. Мабуть жалітися Матвію на мене. Адже побачила, які вони друзі. Друзі прям “не розлий вода”.

Я зайшла у кімнату і побачила Тимура. Він вже зняв свій светр і одягнув футболку. Я ж підійшла до своєї шафи і відкрила її. І в цю мить Тимур подивився на мене.

- Привіт, Ліліє

- Привіт — я навіть не знаю посміхатись мені чи ні — як справи? Як екзамен?

- Та все добре. Екзамен здав на відмінно

- Молодець

Тимур посміхнувся.

- Чекаю тебе у залі

Тимур швидко вийшов з кімнати, а я почала переодягатись. Переодягнувшись, я вийшла у зал. Біля стійки зібралось багато відвідувачів. Тимур не встигав всім робити каву. Тому я швиденько підійшла до свого робочого місця і почала працювати.

По закінченню зміни ми прибрали робочу поверхню та зайшли у кімнату. Почали переодягатись. Тимур подивився на мене.

- А де твій хлопець?

- Він поїхав на ферму до батьків ще вчора

- Посеред тижня? — здивовано запитав Тимур

- Так. Мала вчора з ним неприємну розмову

- Посварились?.. Через мене?

Я навіть не знаю, що йому відповісти. А він дивиться на мене і чекає відповіді.

- Значить через мене — зробив висновок Тимур.

- Але це нічого не означає. Нехай прийде до тями. Не хочу я його поки що бачити... особливо у такому стані — я закрила свою шафу.

- Ясно... слухай, то може тебе підвезти додому. Щоб ти не їхала сама. Тим більше дорога не близька

- Ем... ну, давай — я подумала, що воно дійсно так. Тимур правий, адже на міському транспорті добиратись додому в два рази довше, ніж на машині.

- Тоді ходімо до автівки — Тимур закрив свою шафу і ми вийшли з кімнати.

Приїхавши до мого будинку, ми вийшли з машини. Тимур тільки встиг до мене підійти, як до зупинки під’їхав автобус. І з нього вийшов Ромчик з Аліною і мамою. Вони всі підійшли до нас. Мама подивилась на нас і посміхнулась.

- Добрий вечір — сказала вона і подивилась на Тимура.

- Добрий вечір

- Лілія, а хто цей красень, який біля тебе стоїть — після слів мами Тимур посміхнувся.

- Це мій колега по роботі, Тимур

- Приємно познайомитись, Тимуре. Я мама Лілії, Зоя Романівна

- Давайте разом повечеряємо — запропонував Роман. Тимур подивився на мене, а я навіть не знаю як реагувати на це. Останні дні мені якось ніяково коли він на мене так дивиться.

- Та, ні. Дякую за пропозицію. Але я мабуть відмовлюсь — сказав Тимур і відкрив дверцята машини.

- Відмов не приймаю — сказав Роман і закрив двері машини.

- Тоді ходімо — сказала я. Тимур подивився на мене здивовано, але нічого не сказав. Ми всі пішли у будинок. Зняли своє взуття і пройшли на кухню. На кухні стояв тато і щось готував. Він розвернувся від плити з тарілкою якоїсь страви. Таня і Марійка в цей час розставили тарілки. Марійка побачила, що нас більше, ніж стоїть тарілок на столі. Тому поставила ще дві. Для Аліни та Тимура.

- Привіт всім — тато посміхнувся — сідаємо їсти?

Ми всі сіли за стіл. Тимур сів біля мене. Тато поставив страву на стіл. І я побачила, що то риба з з рисом та овочами. Це здається єдина страва, яку тато готує добре. Він поклав всім у тарілку їжу і сів за стіл. І тільки потім помітив, що зі мною прийшов Тимур.

- Я бачу у нас гості

- Так — сказала я

- Ліліє, це твій хлопець?

- Колега по роботі

Тимур подивився на мого тата. Який весь час дивився на нього.

- Я — Тимур

- Приємно познайомитись, а я тато Лілії, Олексій Олександрович

- Приємно познайомитись

- Ну, що може за знайомство вип’ємо по келиху вина?

- Ні, дякую. Я за кермом — Тимур посміхнувся — ніколи не сідаю за кермо, якщо хоч краплю вип’ю

- Похвально — сказав тато.

Ми всі почали їсти. Мама весь час дивилась то на мене, то на Тимура. І посміхалась.