14 глава "Допит"

14 глава

Тимур.

Прокинувся я сам о дев’ятій ранку. Мені у лікарні треба бути об одинадцяті, тому у мене ще є час аби зібратись. Я не поспішаючи встав, зварив собі каву і зробив бутерброд з ковбасою. Поснідав та поїхав у лікарню. Сьогодні погода на вулиці хмарна і таке відчуття що зараз піде дощ.

За двадцять хвилин я припаркував машину біля лікарні. І пішов у актовий зал, де повинні сказати результати. Я зайшов у зал. Всі місця майже були зайняті. Оля вже сиділа у залі, а біля неї по обидва боки теж сиділи якісь дівчата. Оля побачила мене і помахала рукою. Я відповів тим же. Вона уважно подивилась на мене і показала на синець. Напевно хотіла запитати що це в мене. Я їй махнув рукою типу потім все розкажу. Я знайшов вільне місце і сів. Якраз на сцену вийшли наші керівники. І почали щось казати, та я не вслуховувався в їх монологи. Через півгодини вони перейшли до головного. Почали казати результати. До трибуни вийшов мій з Олею керівник. Він роздивився зал.

- Я сподіваюсь в залі є мої підопічні. Ольга, Тимур ви у залі?

Ми підняли руки.

- Це добре — керівник посміхнувся. А потім почав говорити далі. Типу мої підопічні добре вчились і перший результат екзамену тішить. Адже я з Олею отримали найвищі оцінки. А потім подивився на нас — ви повинні зараз обрати напрямок за яким будете працювати. Так, ще по переду чотири екзамени, але головний лікар хоче зараз знати, на яку спеціальність ви хочете претендувати. Адже в кінці буде останній екзамен той, що п’ятий. Він вирішить вашу подальшу долю у цій лікарні. І так, яку ж спеціальність вибрав для себе ти Тимур?

Я встав і подивився спочатку на Олю, а потім на керівника.

- Я хочу у відділення кардіохірургії — я сів на крісло.

- Добре. Нехай тобі щастить на екзаменах — він записав щось на папір, а потім подивився на Олю — Ольга, а, ти на яку спеціальність хочеш піти?

- Я хочу у нейрохірургію — так, ми коли з нею говорили про напрямки, вона сказала, що хоче саме у нейрохірургію. І вона дійсно добре знається на цьому напрямку і мене зовсім не здивувала її хороша оцінка з екзамену.

Коли все закінчилось я вийшов з зали. До мене підбігла Оля.

- Привіт

- Привіт. Вітаю тебе з гарною оцінкою

- Навзаєм

- А, що це у тебе за синець?

- Довго розповідати

- Я нікуди не поспішаю. Давай зайдемо у буфет, поп’ємо каву, поговоримо

- Ну, давай — я посміхнувся. Ми пішли у буфет. По дорозі в буфет ми мовчали. Купили собі каву і пиріжки, а після сіли за вільний столик.

- Я помітив, що у тебе на пальці каблучка — сказав я.

- Так — Оля почала посміхатись на всі свої тридцять два зуби — мені Андрій зробив пропозицію

- О, то я тебе вітаю

- Дякую. Давай розповідай звідки цей синець у тебе взявся

- Ну, добре — я зітхнув — вчора у мене була зміна у кафе. Дуже весела була зміна. Весь час з Лілею розмовляли, сміялись. Коли ж зміна закінчувалась за нею приїхав її хлопець. Він сидів у залі хвилин п’ятнадцять

- І, що ж далі було?

- Ми з Лілею пішли переодягатись, заговорились. Ми завжди на прощання обіймаємось

- Як вже зі мною?

- Так — я посміхнувся — так от, в цей момент коли я обійняв Лілію зайшов її хлопець. Приревнував коротше. Вдарив мене. Але це нічого. Він від мене теж отримав — я почав сміятись

- Оце ситуація

- Ага. Після він вийшов. А Лілія потім мені обробила синець і наклеїла пластир. Вибачалась за нього. Я цього Богдана ненавиджу. Вона його заспокоїла тільки тоді, коли сказала, що між мною і нею нічого більшого окрім дружби не може бути

- Я так розумію складна ситуація

- Дуже складна. Коли я бачу їх разом... знаєш це як лезом по серцю

- Хотіла б я сказати, що я тебе розумію, але... ніколи в такій ситуації не була і тому не уявляю як це боляче

- Він її не кохає. Я ж це бачу. А вона наче в рожевих окулярах

- Але вона в нього закохана

- А я дурак... не наважився... треба було тоді сказати їй коли вона з ним тільки-но познайомилась. Але як кажуть поїзд вже пішов — сказав я сумно

- Я впевнена, що у тебе з Лілею ще все попереду і у вас буде все добре — Оля посміхнулась.

- Оптимістка

- Авжеж. Треба думати позитивно

- Та, як можна думати позитивно, коли відбувається таке?

- І все ж це не привід песимізму — у Олі задзвенів телефон. Вона взяла слухавку — так, любий... я чекаю тебе у буфеті — вона поклала слухавку

- Твій Андрій зараз прийде?

- Так

- То я мабуть вже піду

- Не хвилюйся ти так. Другий синець ти не отримаєш — Оля почала сміятись. І ми побачили як до нашого столика підійшов її наречений

- Привіт — сказав він, я встав ми потиснули один одному руки — о, що це в тебе?