12 глава "Здається, я її втрачаю"

12 глава

Тимур.

Прокинувся я через дзвінок. Взяв слухавку і почув голос своєї напарниці.

- Привіт — сказав я — щось сталося?

- Привіт. Так

- Що саме?

- Мені дзвонив наш керівник, просив тобі передати, що сьогодні і до понеділка у нас вихідні

- Це що виходить у лікарню можна не їхати?

- Так. Але в понеділок починаються екзамени

- Це я знаю. Дякую, що попередила

- Нема за що. Гарного тобі дня

- Навзаєм — я поклав слухавку. Поклав телефон біля себе на ліжко, перевернувся і заснув.

Цікаво так виходить, що цілий тиждень ми працювали не покладаючи рук, а зараз тиждень відпочинку.... “відпочинку”. Ніякого відпочинку не буде. Буде лише робота і підготовка до екзаменів. Яких повинно бути п’ять. І кожен по різним напрямкам. Думаю, що буду тільки сидіти дома і читати підручники. Бо хочу добре здати ці екзамени і наступний рівень у лікарні, це стати справжнім лікарем. Тоді я буду працювати лише в одному відділенні. У відділенні кардіології під керівництвом дуже гарної лікарки. Професіонала своєї справи. Коли я працюю з нею, вона мене завжди хвалить і каже, що я добре знаю її напрямок.

Вечір. Сьогодні у мене зміна у кафе. Побачу Лілію... і мабуть того мотоцикліста, який її підвезе до роботи, а потім і забере її після.

Я приїхав на роботу. Лілії звичайно ще немає. Я переодягнувся і вийшов у зал. Побачив, що до кафе під’їхав мотоцикл. Як я і думав, Лілію привіз її бойфренд. Вони поцілувались. Він поїхав, а напарниця зайшла у кафе. Як завжди прям світилась від щастя. Сьогодні вона була одягнена не як завжди. Здається вона змінила свій стиль. Одягнена у білу футболку, чорні шкіряні штани та таку ж чорну шкіряну курточку. Спілкування з цим мотоциклістом змінило її... дуже змінило.

- Привіт, Тимуре

- Привіт — Лілія мені посміхнулась і пішла переодягатись. Її гарному настрою можна тільки позаздрити.

За декілька хвилин вона вийшла з кімнати вже у формі і приєдналась до мене працювати. Працювали ми практично весь час у тиші. Чутно було лише відвідувачів. Та потім до мене підійшла Лілія.

- Як справи?

- Добре, чого питаєш?

- Мені здалось, що ти якийсь засмучений. У тебе щось сталося?

- Ні. Тобі здалось — я посміхнувся — ти стиль змінила?

- Так, сьогодні їздила з Богданом по магазинам і купила там нові речі. А, що?

- Та, ні нічого. Просто так запитав. Тебе сьогодні він буде забирати?

- На жаль ні. Поїхав до батьків на ферму. І до понеділка його не буде

- Зрозуміло — я звичайно хотів посміхатись від цієї новини, але стримався — то може тебе підвезти додому після роботи?

- Якщо тобі буде не важко

- Не буде — я посміхнувся. До нас підійшли відвідувачі і ми продовжили працювати.

Зміна закінчилась. Ми зайшли у кімнату та почали переодягатись. Я трохи подивився у сторону Лілії. А їй дійсно пасує цей образ. Та казати про це я їй не хочу і не буду. Бо вона не сама змінила свій стиль, а через цього свого хлопця.

Переодягнувшись, ми підійшли до моєї автівки, сіли у неї. Я повіз Лілію додому. По дорозі ми їхали тихо. Та тишу порушила Лілія.

- Як там справи у лікарні?

- Все добре. З понеділка почнуться екзамени

- І багато їх?

- П’ять

- Ого, це багато

- Це так, але що поробиш — я посміхнувся

- А потім що?

- А потім я стану лише працювати у лікарні, але лише з осені

- Чому так?

- Нам дають невеликий перепочинок на літо. Так що роботу баристи я поки не покину

- Це добре

- А, ти, що?

- У мене все добре. Екзамени почнуться тільки через місяць. З четвертого червня

- То ти ще місяць вчишся?

- Виходить, що так. Але так набридло

- Вірю. А, що там ваша сценка?

- Ми її зіграли добре. І нас викладач похвалив

- Навіть так?

- Уявляєш. Я сама не думала, що воно так буде — Лілія посміхнулась

За декілька хвилин я припаркував машину біля подвір’я Лілії. Ми вийшли з машини. Я підійшов до Лілії.

- Ну, все. До п’ятниці — вона протягнула мені руку. Не дала навіть себе обійняти. Що мене здивувало. Ми потиснули один одному руки.

- До п’ятниці, Лілі

Я підійшов до машини, а Лілі пішла до будинку. І поки вона не відкрила двері, я не поїхав. Після того як вона зайшла у будинок, я сів у машину та поїхав додому.

По дорозі додому я лише, що і робив, думав чому вона не дала мені її обійняти. Мені здається, що я втрачаю свою найкращу подругу. І через кого? Через цього Богдана. Він зламав нашу дружбу... а точніше ламає. Але це не змінює мої почуття до неї. Я все ж її люблю. Тільки вона про це не знає. Не знає, бо я придурок! Не міг я їй сказати, що закоханий в неї, ще до того як вона познайомилась з цим мотоциклістом. Оля ж мене попереджала. І таки була права. А я з першого дня закоханий у Лілію. Напевно не можна так. Але я хочу, щоб вони як найшвидше розлучились і мені не важливо з яких причин, головне, щоб розлучились. І потім можливо у мене з’явиться шанс сказати їй про те, що я її кохаю і бути з нею.