11 глава "Зближення"

11 глава

Я замовила собі коктейль “Мохіто”. Мені його швидко зробили. Я сіла за столик і почала його пити і чекати на подруг, які ще чекали на свої коктейлі. За декілька хвилин до мене приєднались подруги. Вони сіли за стіл. Ми почали обговорювати ці міні канікули, які влаштував нам староста. Дівчата сказали, що вони розписали собі вже графік чим вони будуть займатися на цих канікулах. Але я зовсім не хочу до них приєднуватись. Бо вони збираються у середу і по неділю йти кудись з наметами. А цей відпочинок зовсім не для мене. Не те, щоб я не любила природу. Мені не подобаються кемпінги.

Ми пішли всі танцювати. Тільки-но я почала танцювати. Як поглянула у сторону діджея. І того кого я побачила... він на моєму обличчі зробив посмішку. Цей діджей Богдан. Серйозно? Я вирішила підійти трохи ближче. І коли підійшла, то мене він зразу помітив. Богдан побачив мене і посміхнувся. Весь час він дивився на мене. До нього підійшов якийсь хлопець. Богдан сказав йому декілька слів і той став на місце діджея. А сам Богдан спустився до мене. Підійшов до мене.

- Привіт. Не очікував ще раз тебе сьогодні побачити — він посміхнувся

- Я теж

- Не думав, що ти ходиш у нічні клуби

- Іноді ходжу. Я до речі не сама прийшла. А з Аліною та Лізою

- І де вони? ― Богдан оглянув зал

- Он танцюють

- Ну, й добре. Давай ми теж потанцюємо — Богдан взяв мене за руку. Ми почали танцювати. Це виходить ми вже вдруге танцюємо разом. Богдан подивився мені в очі. А потім нахилився. Ми почали цілуватись.

- Я тобі це ще не казав

- Що не казав?

- Ти класно цілуєшся

- Дякую — він знову поцілував мене.

- Ліля! — почула я голос Лізи. Я обернулась. Дівчата стояли за метр від мене з Богданом. Вони підійшли до нас.

- О, які люди — сказала Аліна

- Привіт, дівчата

- Ми так розуміємо тобі не сумно — на мене подивилась Ліза

- Зовсім не сумно

- Зрозуміло. Якщо що ми біля бару

- Добре — дівчата відійшли. А ми з Богданом знову почали танцювати.

Прокинулась я у обіймах Богдана. І очевидно не у себе дома. А де це ми? Я сіла на ліжко і роздивилась. Хм... якась кімната, окрім цього ліжка на якому я сиджу ще є два. Здається я в гуртожитку у Богдана. Навіть не пам’ятаю як я тут опинилась. Я обернулась назад. Богдан лежав з закритими очима. Ще спить. Тому я тихенько встала з ліжка і почала одягатись. Тільки но одягла бюстгальтер і кофту як почула голос одногрупника.

- Тікаєш?

Я обернулась, подивилась на нього.

- Навіть в думках такого не було. Я так розумію ми...

- Зараз в гуртожитку — перебив мене одногрупник.

- А як ми тут опинились?

- На мотоциклі доїхали — я вже повністю одяглась.

- Ти сів за кермо п’яний

- Так. Це не вперше — він посміхнувся.

- Зрозуміло. Я думаю, мені вже час їхати додому — тільки-но я це сказала як Богдан схопив мене за руку.

- Ліліє, давай проведемо цей день разом

- І що ж робити будемо?

- Щось вигадаємо. Але спершу поснідаємо. Тут біля гуртожитку є хороший ресторанчик. Що на це скажеш?

- Ну, добре — я знизила плечима. Я так подумала, а що я буду робити дома? Все-одно буде нудно. А так можна погуляти. Тим більше якщо він запросив.

Богдан швидко встав, почав одягатись, а я тим часом застелила його ліжко.

- Ти сам у кімнаті живеш?

- Ні. Зі мною ще один хлопець живе, але він поїхав на ці міні канікули додому.

Поснідавши, ми з Богданом повертаємось у гуртожиток і проводимо весь день разом. Спочатку просто сидимо дивимось фільми, а потім репетируємо сценку. Здача якої повинна бути у наступний вівторок. Богдан вже мене так не бісить як раніше, але все ж декілька разів мене розізлив. Увечері він завіз мене додому. Дома нікого не було, навіть дівчат, які повинні були повернутись додому. І знову я побачила записку на холодильнику. Мама з дівчатами поїхали до бабусі. Забрати її з лікарні. Після їдуть до якоїсь маминої подруги. Тато знову у своїх друзів. А Ромчик як і завжди у Алінки. Цьому я зовсім не здивована. Він практично там весь час живе.

Пройшов тиждень.

Сьогодні вівторок. Я прийшла в інститут у гарному настрої. Сьогодні здача сценки, яку ми з Богданом репетирували довго. Ох і потріпав він мені нерви цим. Але в той самий час я з ним почала зустрічатись і зрозуміла, що він не такий і поганий.

Я зайшла в аудиторію і одразу побачила свого одногрупника. Він сидів за останньою партою і щось дивився у планшеті. Я підійшла до нього.

- Привіт, коханий

- Привіт, мила — він поцілував мене у губи — готова до сценки?

- Авжеж, — я сіла біля Богдана, він мене обійняв — а, ти?

- Так, готовий

- Що дивишся?