10 глава "Неочікувана зустріч і неслухняні сестри"

10 глава

Я подивилась на дівчат. Вони були усміхнені обидві.

- Привіт. Як справи?

- Привіт. У нас все добре

- Тоді пішли додому — я взяла їх за руки і ми пішли додому.

- Ліля, а, хто це був?

- Де?

- Хлопець з яким ти цілувалась. Ти з ним зустрічаєшся? — запитала Марійка

- Багато будеш знати...

- Ну, Лілька — мене перебила сестра

- Це був мій хлопець

- І як його звати?

- Богдан

- У нас у класі теж є Богдан — сказала Марійка — і уявляєш він дістає Таню

- Це правда? — я подивилась на Таню

- Так. Дістав він мене — щоб ви розуміли сестрам по вісім років і вони вчаться у третьому класі.

- І, що ж він робить?

- Чіпляється, то рюкзак мій вкраде, то ще щось у такому ж дусі — сказала сестра. Я згадала своє навчання у школі. У мене також був такий однокласник. От тільки, що цікаво, що ми у старшій школі почали з ним зустрічатись. Спочатку він проводжав мене додому, потім носив мій рюкзак. Цікавий був хлопець. На скільки я знаю, він зараз живе у Польщі. Туди вчитися поїхав. І він до речі і був моїм першим коханням. Це для мене приємні спогади. Особливо запам’ятався один мій день народження. Коли він мене зустрів з квітами і гелевими кульками біля будинку. Я так сміялась коли він почав говорити. Надихався гелем і почав мене вітати. Цікаво, зустрінемось ми колись ще раз? Хотілося б його побачити, подивитись як він змінився за ці три роки.

Ми підійшли до будинку, біля хвіртки ми побачили якогось хлопця. Ми з дівчатами підійшли до нього.

- Ви до кого? — запитала я

- Квітко, ти мене не впізнала? Це ж я... — він зняв окуляри

- Слава?

- Так — переді мною стояв однокласник, якого я тільки що згадувала. І він до речі завжди називав мене Квіткою.

- Ти так змінився — я посміхнулась

- Це до речі тобі — він протягнув мені букет червоних і білих троянд, які були в одному букеті.

- Дякую — я взяла букет — зайдемо у будинок, чай поп’ємо

- Залюбки

Я відкрила двері будинку. Дівчата побігли у свою кімнату, а я зі Славою пройшли на кухню. Я поставила гріти чайник. І витягла всі інгредієнти на бутерброди. Почала їх робити для дівчат, бо мабуть голодні. На скільки я знаю, мама їх після школи годує бутербродами і чаєм.

Слава став біля мене і обперся об поверхонь тумбочки. Схрестивши руки біля груді, він дивився на мене.

- Ти так змінилась

- В яку сторону?

- В кращу звичайно ж. Стала ще красивіше. Не міг навіть уявити, що в дівчину в яку я був закоханий стане такою красунею

- Дякую — я подивилась на Славу і посміхнулась.

- Зустрічаєшся з кимось зараз?

- Так

- Тобто у мене немає вже шансу?

- Немає

- Шкода

Я доробила бутерброди і почала робити чай.

- Мабуть, що так

- Пам’ятаєш наше навчання у школі?

- Авжеж. Таке не забувається

Я переставила бутерброди і чай на стіл і покликала дівчат і вони миттю прибігли. Наші чашки я переставила на барну стійку. Слава сів за барну стійку. Я сіла біля нього.

- Я досі пам’ятаю твоє привітання на день народження — ми почали пити чай.

- Це коли я гелем з кульки надихався?

- Так. Це було так смішно

- На те я й розраховував. А екскурсію у Києві пам’ятаєш?

- Здається ми збігли з неї

- Так

- А ти давно повернувся з Польщі?

- У минулий понеділок. Заїхав до батьків, вони переїхали жити у Київ. А потім вирішив у рідне місце приїхати, побачити друзів... і своє перше кохання

- Тобто мене?

- Угу

- На довго сюди приїхав?

- Їду вже на наступному тижні у понеділок. Приїхав на два тижні, поки немає навчання

- Зрозуміло

- Давно не бачилась з однокласниками?

- З випускного. Та знаєш не хочу я їх бачити, а тебе я рада бачити

- Ну, хоч мене рада бачити — ми почали сміятись

- А де ти зупинився?

- Ти не пам’ятає де я живу?

- Пам’ятаю. Але я думала, якщо твої батьки переїхали до Києва, то дім продали

- А ось і ні. Він належить мені — щоб ви розуміли, Слава живе навпроти мене. Тобто його будинок знаходиться навпроти мого — я планую після навчання повернутися сюди і жити у тому будинку

- Коли навчання закінчується?

- Восени. Як тільки закінчиться зразу переїду. Варшава звісно красиве місто, але у рідному місті, та взагалі країні набагато краще — Слава посміхнувся, а потім подивився на годинник.