8.2 глава "Ферма"

8.2 глава

Прокинулась я через те, що почула стук у двері. Не дочекавшись моєї відповіді двері відчинились. У кімнату зайшов Богдан. Він подивився на мене і посміхнувся.

- Добрий ранок, вставай, соня — сказав він і пройшов у кімнату.

- Добрий ранок, котра година?

- Вже десята. Там моя мама приготувала сніданок. Так що вставай і пішли снідати

- Добре, вийдеш, я одягнусь

- Добре — Богдан вийшов з кімнати, а я встала і одяглась у домашні штани і светр. А потім розчесалась. Вийшла з кімнати і розгубилась. Адже по обидві сторони був великий коридор і дверей було багато. Куди йти? Не зрозуміло. Я ще раз роздивилась по сторонах. З правої сторони кімнати чотири двері і з лівої також чотири. Я закрила двері і пішла у праву сторону. Як мене вчора сюди вели не пам’ятаю. Ех ця пам’ять дівоча чи може вже склероз? Я заглянула в перші двері до яких підійшла. Це ванна кімната. Я її закрила і пішла далі. Наступні двері, це якась кімната. Мені здалось, що це кімната сестри Богдана. Раптом я почула кроки позаду мене.

- Ліліє — я обернулась і побачила Матвія — загубилась?

- Так — мені стало якось ніяково — загубилась — сказала тихо я

- Пішли за мною — я підійшла до Матвія і ми пішли у сторону звідки прийшов Матвій. Виявилось я пішла не в ту сторону. Ми пройшли якісь двері.

- Це кімната Богдана — сказав Матвій і посміхнувся. Ми повернули до сходинок і спустились на перший поверх.

Нас зразу побачила Анастасія Павлівна. Вона посміхнулась, у мами Богдана добра посмішка. Вона показала нам на стіл.

- Сідайте за стіл, Богдан зараз підійде

- А де він?

- У конюшні. А ви поки починайте їсти

Я подивилась на стіл. На столі стояло три тарілки. На кожній тарілці лежало по два смажені яйця і салат з редискою і помідорами. Матвій сів за стіл, я зробила теж саме. Сіла навпроти Матвія. Ми почали їсти.

За декілька хвилин до нас приєднався Богдан. І мама Богдана теж сіла за стіл. Налила собі з заварника у чашку чай і почала пити. Вона знову весь час дивилась на мене. Але чому?

- Ліліє, як тобі спалось?

- Дуже добре. Таке м’яке ліжко

- Авжеж, це ж перина. Дітки, що робити будете після сніданку?

- Я хочу трохи ще часу провести у конюшні з хворим конем. Якщо Лілія не проти

- Я не проти, навіть цікаво провести час з кіньми

- А точно. Мам, ми десь під вечір покатаємось на конях. Обіцяв Лілії

- Добре, ти ж підбере для Лілії слухняного коня

- Я думаю, що вже знаю якого коня дам Лілії — Богдан посміхнувся

Ми закінчили їсти. Анастасія Павлівна налила нам чай і ми почали його пити. У будинок зайшов тато Богдана.

- Я викликав ветеринара. Він приїде за годину

- Ой, як добре. Мені боляче дивитись як Барс страждає — сказав Богдан. Денис Дмитрович сів за стіл. І налив собі чай. Ми сиділи пили чай у тиші. Тишу порушив Богдан.

- Дякую, мамо за сніданок. Піду у конюшню — він встав

- Я з тобою — я подивилась на одногрупника і встала. А потім подивилась на його маму — дякую вам за сніданок

Ми з Богданом вийшли на вулицю. На вулиці погода хороша. Сонечко світить теплими промінчиками, трохи обпікає шкіру. Пташки співають, і повітря таке чисте, що надихатись неможливо. Богдан пішов у напрямку конюшні, я пішла за ним. Зайшовши у конюшню, я відчула різкий запах сіна. Ми пройшли в глиб конюшні і зайшли в одне стійло. Де стояв кінь, по ньому було видно, що з ним щось не так.

- Це найстарший кінь який є у нас. Найперший який у нас з’явився

- Скільки йому років?

- Йому сімнадцять. Ще молодий — Богдан почав гладити коня — Барс, я тебе не впізнаю. Ти ж завжди був таким веселим, жвавим... ми тебе обов’язково вилікуємо

Богдан ще декілька хвилин гладив Барса. А потім подивився на мене.

- Пішли покажу свого коня

- Давай — ми вийшли зі стійла, пройшли ще далі і зайшли у інше стійло. Перед нами стояв коричневий кінь.

- Ось це мій улюблений. Ну, привіт, Тайфун. Скучив — кінь почав фиркати. І стрибати — бачу, скучив — Богдан взяв щітку і почав розчісувати Тайфуна — я теж рад тебе бачити

- Скільки років цьому коню?

- Він молодше Барса на три роки

- А мені якого коня даси? — запитала я і посміхнулась

Богдан поклав щітку.

- Пішли, покажу — ми направились до виходу. Тайфун почав фиркати. Богдан до нього повернувся — Тайфун, я до тебе ще зайду — Богдан погладив коня і ми вийшли з стійла. Підійшли до сусіднього і зайшли у нього — я думаю, що цей кінь тобі підійде. Вона дівчинка спокійна. Її звати Зірка — перед нами стояв білий кінь з чорною плямою з лівої сторони — можеш погладити — Богдан подивився на мене. У мене мабуть було перелякане обличчя — боїшся? Не варто. Підійди ближче — я підійшла ближче до Зірки і доторкнулась до неї. Вона почала фиркати, я зразу прибрала руку. Бо злякалась. Тоді Богдан взяв мою руку і торкнув її Зірки. Вона наче була спокійна... наче. Я точно не була спокійною. А трохи зляканою.