7 глава
Два тижні потому. Вівторок.
Лілія.
Сьогодні я прийшла в інститут за п’ятнадцять хвилин до початку пари. Біля дверей аудиторії стояв Олег, староста групи. Він стояв і мило розмовляв зі своєю дівчиною, яка до речі вчиться у нас у групі. ЇЇ звати Юля. Дивитись на них одне задоволення, адже вони так підходять один одному.
- Привіт — сказала я
- Привіт, Ліліє. Ти не читала мого повідомлення?
- Ні, а, що?
- Пари відмінили
- Тоді чому ви тут?
- Треба вирішити деякі питання з кураторкою
- То я можу йти?
- Так
Я розвернулась та пішла до виходу. Хм... пари відмінили, а я навіть не додумалась зайти в нашу групу і подивитись, що там відбувається. Ну, й ладно.
Я побачила на своєму горизонті Богдана. Він посміхаючись до мене підійшов.
- Привіт, Ліліє
- Привіт пар сьогодні немає, тому ми без проблем можемо порепетирувати нашу сценку — я зітхнула.
- Хм... ну, добре. То куди підемо?
- Як завжди в аудиторію 401
- Скажи звідки у тебе цей ключ від аудиторії
Я подивилась на Богдана.
- У мене хороші відносини з кураторкою. Вона мені дозволила взяти цей ключ на час поки готуємо сценку
- Зрозуміло — Богдан посміхнувся. Ми дійшли до аудиторії. Я її відкрила двері. Ми зайшли. Як завжди розклали всі речі, почали репетирувати сценку. І як завжди Богдан почав мене бісити.
- Ти свої слова нормально можеш вивчити?! Запам’ятай текст!
Богдан тільки посміхався.
- Чого посміхаєшся?!
- Ти коли розлючена така...
- Яка?
Він не відповів, а просто притиснув до стіни і почав цілувати. Я почала відштовхувати його від себе, але сили у мене виявилось менше. А він мене й досі цілував. Я відповіла на його поцілунок. Ми почали цілуватись. Він мене відпустив, вже не тримав притиснувши до стінки. А просто мене обійняв. Мить і я теж не розуміючи цього обійняла його. Відчула запах його парфум. Парфум кардинально відрізнявся від парфуму Тимура. Який парфум у Тимура я знаю, тому що його запах парфуму відчувається в машині.
Поцілунок на перший погляд був грубим, але ні він таким не був. Богдан відпустив мене. Я подивилась на нього.
- Що тільки що було? Ти закрив мені рота поцілунком, щоб я на тебе не кричала? — він нічого не відповів — твоє мовчання означає, так?
- Ліліє...
- Тільки не кажи, що я тобі подобаюсь
Він дивиться на мене і мовчить.
- Чому мовчиш?
- Ти сказала не казати. Ось я...
- Тобто подобаюсь?
- Так... дуже — він знову до мене підійшов. Обійняв мене, намагатись вирватись з його обіймів марно. Тому ми почали знову цілуватись. Він мене відпустив.
- Почекай, у тебе ж є дівчина
- Звідки ти це взяла?
- А хто та дівчина, яка тебе поцілувала у щічку, а потім ти з нею кудись поїхав?
- То моя молодша сестра Вероніка. Теж вчиться у цьому інституті
- Зрозуміло — я посміхнулась.
- Я зараз піду обідати, складеш мені компанію?
Я здивовано подивилась на Богдана.
- Ти серйозно?
- Цілком серйозно. Поспілкуємось, сподіваюсь після цього обіду у тебе зміниться до мене ставлення. То, що?
- Ну, давай — я сказала так, бо подумала, що робити дійсно нічого
- Тоді пішли — ми зібрали всі свої речі та вийшли з аудиторії. Я закрила двері.
Ми вийшли на вулицю. Підійшли до мотоцикла.
- Бери шолом — він дав мені шолом. Ми одягли шоломи та сіли на мотоцикл — тримайся мене міцніше — я обійняла Богдана. Ми поїхали.
Ми приїхали до якогось ресторану. Богдан зупинився практично навпроти дверей ресторану. Ми зняли шоломи. І зайшли у ресторан.
- Привіт — сказав Богдан та потиснув руку адміністратору
- Привіт, о я бачу ти не сам?
- Так, це моя одногрупниця Лілія
Хлопець, адміністратор на мене подивився і посміхнувся.
- Давайте, я вас проведу за столик. Ми пішли у зал. Нас цей хлопець посадив у залі біля стіни. Я подивилась на Богдана.
- Мені треба на декілька хвилин відійти
- Добре
Я пішла у вбиральню. Підійшла до дзеркала і подивилась на себе. Волосся у мене було трохи розпатлане. Тому я взяла гребінець, він завжди лежить у моїй сумочці. Розчесалась, підправила макіяж, помила руки та вийшла у зал. Не доходячи до столика я почула розмову цього адміністратора та Богдана.
- Чергова твоя дівчина?