5 глава "Вечір з найкращим другом"

5 глава

Лілія.

День у мене пройшов як і вчора наче добре. Але ключове слово “наче”. Чому? Тому що знову зустрічалась з Богданом в аудиторії. І знову вчили і репетирували сценку. Він мене сьогодні дістав. Що мені захотілось його вдарити. Але натомість, я просто зібрала свої речі і вибігла з аудиторії. Він мені написав декілька повідомлень, я їх тільки прочитала. Не знала, що такі як він вміють вибачатись. Це вже друге вибачення, яке я чую.

Я сьогодні ледве б і запізнилась на роботу. Не думала, що можу так засидітись у бібліотеці за книгою. Я зайшла у зал і побачила Тимура. Він прийшов не сам, а з якоюсь дівчиною. У нього, що з’явилась дівчина? Цікаво. Ми з ним вийшли у зал. Я побачила, що ця дівчина з якою він прийшов дивиться на нього грайливим поглядом. А потім подивилась на Тимура. У нього нуль реакції на неї. Він підійшов до неї.

- Щось будеш?

- Лате зроби, будь ласка

- Добре — він почав робити їй лате. А до мене підійшли відвідувачі. Я їм почала робити каву. Тимур поставив чашку тій дівчині і вони почали про щось розмовляти. Я не вслуховувалась про що вони розмовляють. Але одну фразу Тимура я почула добре.

- Злато, якщо між нами у ночі щось було. Це ще нічого не означає. Будь ласка, йди звідси

Дівчина нічого не сказала, а просто пішла з кафе. Нічого так, вміє Тимур позбуватися дівчат. Я подивилась на нього і він це помітив.

- Що таке, Ліліє?

- А, хто ця дівчина?

- Яка?

- Не роби вигляд, що не розумієш. Та яку ти прогнав

- А, то... Злата

- Зустрічаєшся з нею?

- Якщо я її прогнав, то це означає, що ні

- А на перший погляд це виглядало, що ти з нею зустрічаєшся

- Тобі здалось — Тимур посміхнувся — слухай, Ліліє може повечеряємо разом? — я подивилась на нього здивовано — Як друзі

- Добре, я не проти — я знизила плечима. Навіть не знаю, чому я погодилась.

Зміна у кафе пройшла спокійно. Наша робота закінчилась. І ми пішли переодягатись. Ми швиденько переодяглись. І пішли до автівки Тимура. Тимур її відкрив, ми сіли у машину та поїхали у найближчий ресторан. А це ресторан італійської кухні. Приїхали ми до ресторану за десять хвилин. Їхали ми у тиші. Чутно було лише радіо. Тимур припаркував машину, ми вийшли з неї та пішли у середину ресторану. Адміністратор нас привітно зустрів та показав столик за який ми можемо сісти. Ми сіли за столик та почали дивитись меню. Я гортала меню, не могла собі вибрати страву. На мене подивився Тимур.

- Що будеш?

- Не знаю, що вибрати, може підкажеш?

- Мені тут подобається лазанья, тому я замовлю її

- Мені тоді теж

- Добре, а пити? Пропоную вино

Я подивилась на свого друга та посміхнулась.

- Тільки трохи тоді

- Добре — він посміхнувся мені у відповідь. До нас підійшов офіціант. Ми замовили страви. А після просто сиділи та дивились один на одного.

- Чудово виглядаєш

- Дякую. Тимуре, скажи, у тебе з тією дівчиною щось було?

- Напевно, що так...

- Напевно? — з непорозумінням запитала я

- Ми з нею прокинулись в одному ліжку... я нічого не пам’ятаю, чесно — Тимур почав сміятись. Після його слів між нами знову настала тиша. Нам принесли наші страви. Ми почали їсти, але перед цим випили по ковтку вина. Тишу порушив Тимур.

- Як навчальний день пройшов?

- Та таке

- Чому “та таке”?

- Пам’ятаєш я розповідала про Богдана

- Того мотоцикліста?

- Так

- Пам’ятаю, і, що?

- Викладач нам задав завдання, яке треба робити у парі. І він мене поставив у пару з цим Богданом

- Весело тобі

- І не кажи оце. Він мене бісить. Сьогодні, трохи б і прибила

- Чого бісить?

- Не може правильно свої репліки вивчити і сказати. Не розумію, він дійсно вчився у театральному коледжі, бо по тому як ми з ним вчимо і репетируємо цю сценку не скажеш це. А у тебе, твоя напарниця, що?

- Вона розумна, навіть дуже

- Розумніше тебе?

- Я б так не сказав. Ми по знаннях на одному рівні — Тимур посміхнувся. Ми ще раз зробили по ковтку вина.

За пів години ми вийшли з ресторану.

- Ти сядеш за кермо зараз?

- Ні, не хочу у такому стані їхати на машині. Краще поїхали на автобусі. До мене

- До тебе?

- З цього ресторану їхати ближче до мене ніж до тебе. Переночуєш у мене, а на ранок поїдеш додому

- ...Ем, ну, добре

- Ти у мене ніколи не була

- Ні разу — я посміхнулась