2 глава "Несподіване знайомство"

2 глава

Він стояв, дивився на мене та посміхався.

- Дівчата, знаєте хто цей хлопець?

- Де?

- Біля дошки стоїть, дивиться на мене

- Це здається наш новий одногрупник

- Здається Богдан

До нього підійшла якась дівчина. Він подивився на неї. Вона йому щось сказала, потім цьомкнула у щічку та вийшла з аудиторії. То виходить він з кимось зустрічається. Ну й добре. Сподіваюсь нас доля не зведе разом. Адже мені не подобаються грубіяни та хами. А він мені здався саме таким.

Почалась лекція. Я її уважно слухала. І робила нотатки. Адже вчусь на відмінно. І планую отримати червоний диплом. Додаток до золотої медалі, як я кажу.

На перерві Аліна і Ліза пішли у бібліотеку. А я вирішила посидіти на лавці та почитати книгу. Зачиталась так, що не помітила, що до мене хтось підсів.

- Привіт, — почула голос хлопця. Мені не треба було на нього дивитись, щоб зрозуміти хто це — вибач мене

Я закрила книгу. Подивилась на хлопця.

- Ти вмієш вибачатись? Хм... дивно. Я думала, що ти вмієш тільки хамити

- Це вийшло випадково

- Я так не думаю. Ну, все мені треба йти, бо вже пара почалась — я встала та зайшла в аудиторію. Аліни й Лізи в аудиторії не було. Мабуть не прийдуть. Богдан зайшов в аудиторію за мною. Але на моє щастя, він сів біля якогось хлопця, а не біля мене. Думаю, якщо б не мотоцикл і його мати у сторону мене знайомство вдалось би. А так пішов він під три чорти.

Тимур.

Весь час думаю тільки про квіточку. Мені декілька разів лікар у якого я прохожу ординатуру робив зауваження. Типу не можу правильно крапельницю поставити, взяти кров на аналізи. Не можу сконцентруватися на роботі.

Я працюю сам. Всі у парах, а мені прийшлось працювати самому. І це я вам скажу важко. Адже ні з ким порадитися чи правильно я роблю чи ні.

Мене до себе у кабінет викликав мій керівник. Що я вже такого зробив. Я розумію, що сьогодні я працюю так собі. Але ж все таки... Я зайшов у кабінет. І побачив свого керівника. І дівчину блондинку з карими очима. Вона сиділа на дивані у білому халаті.

- Тимуре, проходьте, сідайте на диван

Я сів на диван біля цієї дівчини. І відчув запах її парфум. У неї такі ж парфуми як і у Лілії. Цікаво, чи не так?

- Тимуре — продовжив керівник — познайомся це твоя нова напарниця. Ольга. Вона з сьогоднішнього дня проходитиме ординатуру разом з тобою й до кінця вашого навчання. Покажи Ользі лікарню

- Добре — я встав. Ми вийшли з кабінету.

- То тебе звати Тимур?

- Так

- А мене Ольга. Просто Оля

- Добре — я посміхнувся — ну, що підемо погуляємо по лікарні?

- Угу

Ми пішли з самого приймального відділення. Весь час розмовляли. Оля цікава дівчина. Але все-одно всі думки про квіточку. Цікаво, що вона зараз робить? Мабуть на парах в інституті. Знаю, що вона добре вчиться.

Настала обідня перерва. Ми пройшли лише половину лікарні, бо лікарня реально велика. Сам перший місяць навчання тут губився. Але вже ні. Вже знаю все як свої п’ять пальців.

Ми прийшли у кафетерію, купили там страви. Я багато взагалі не їм. Тому купив тільки один пиріжок з м’ясом і чорний чай. Сіли за вільний столик.

- Мені наш керівник казав, що ти найкращий у своїй групі

- Серйозно?

- Так

- Але це не про сьогоднішній день

- Чому?

- Сконцентруватись не можу

- Є на те причина?

- Так

- Можна поцікавитись яка

Я посміхнувся.

- Закохався у дівчину. Тільки про неї і думаю

- А вона, що?

- Вона про це ще не знає...

- Вона красива?

- Дуже

- Можеш фотку показати

Я дістав телефон і включив фотографію.

- Хм... дійсно красива. А чому вона не знає, що ти в неї закоханий?

- Не можу наважитись їй це сказати

- Чому?

- Боюсь, що вона не відповість взаємністю — я знизив плечима

- Я тебе розумію. Мій хлопець теж не міг наважитись сказати мені, що закоханий в мене. Але в один якийсь момент. Він просто взяв і поцілував мене. Сказати не наважився, а поцілувати наважився

- І зараз ви разом?

- Так, вже два роки разом

- Ого. А я знайомий з цією дівчиною два роки. І все не наважуюсь. Але ми стали найкращими друзями.

- А переступити межу між дружбою і стосунками важко

- Ще й як — я посміхнувся

- Поки ти будеш наважуватись їй сказати, що закоханий в неї, вона може почати з кимось зустрічатись. Тому треба скоріше їй це сказати

Я подивився на Ольгу. А вона права.

- Я це розумію, але...

- Як її звати?

- Лілія

- Красиве ім’я, у мене молодшу сестру теж звати Лілія

- Знаєш, що я помітив, коли сів біля тебе на диван

- Що?

- У тебе такі ж парфуми як і у Лілії

- Серйозно?

- Так, впевнений у цьому на сто відсотків — я посміхнувся

- То я так думаю, що ти ще більше будеш думати про Лілію коли будемо працювати разом

- Через парфум?

- Так

- Не знаю, можливо

- Я так розумію, що тобі подобається цей запах

- Дуже — я посміхнувся.

Через п’ятнадцять хвилин у нас закінчилась обідня перерва. Я так зрозумів, що у Ольги можна попросити якусь пораду чи щось таке. Вона сказала мені декілька фраз з якими я згоден на сто відсотків.

Після розмови й обіду я зміг трохи сконцентруватися. Ольга теж добре знає те що ми зараз проходимо. І мені працювати стало набагато легше. Вона мене скажімо так відволікала від різних думок.

Лілія.

Нарешті закінчились пари і я йду додому. Я вийшла з будівлі інституту. Побачила цього поганця біля мотоцикла. Він дав своїй дівчині шолом. Вони одягли шоломи сіли на мотоцикл та поїхали.

Я почула, що у мене задзвенів телефон. Я взяла слухавку і почула голос Ромчика.